Клод Дебюссі

Клод Дебюссі Ашиль народився 22 серпня 1862 року в передмісті Парижа Сен-Жермен. Його батьки - дрібні буржуа - любили музику, але були далекі від справжнього професійного мистецтва. Випадкові музичні враження раннього дитинства мало сприяли художньому розвитку майбутнього композитора. Найяскравішими з них були рідкісні відвідування опери. Лише з дев'яти років Дебюссі почав навчатися грі на фортепіано. За наполяганням близькою їхній родині піаністки, яка розпізнає неабиякі здібності Клода, батьки віддали його в 1873 році в Паризьку консерваторію. 
Старанні заняття перших років приносили Дебюссі щорічні премії з сольфеджіо. У класах сольфеджіо та акомпанементу проявився його інтерес до нових гармонійним оборотами, різноманітним і складним ритмам. 
Дарування Дебюссі розвивалося надзвичайно швидко. Вже в студентські роки його гра відрізнялася внутрішньої змістовністю, емоційністю, рідкісним розмаїттям і багатством звукової палітри. Але своєрідність його виконавського стилю, позбавленого модною зовнішньої віртуозності і блиску, не знайшло належного визнання ні у викладачів консерваторії, ні в однолітків. Вперше його талант був відзначений премією лише в 1877 році за виконання сонати Шумана. 
Перші серйозні зіткнення з існуючими методами консерваторського викладання відбулися у Дебюссі в класі гармонії. Лише композитор Е. Гіро, у якого Дебюссі займався композицією, по-справжньому перейнявся устремліннями свого учня та виявив їх подібність у художньо-естетичних поглядах і музичних смаках. 
Вже в перших вокальних творах Дебюссі, що відносяться до кінця 1870-х і початку 1880-х років ("Прекрасний вечір" на слова Поля Бурже і особливо "Мандоліна" на слова Поля Верлена), проявилася самобутність його таланту. 
Ще до закінчення консерваторії Дебюссі зробив своє перше закордонне подорож по Західній Європі на запрошення російської меценатки Н.Ф. фон Мекк, яка була протягом багатьох років близьким другом П.І. Чайковського. У 1881 році Дебюссі приїхав до Росії як піаніст для участі домашніх концертах фон Мекк. Ця перша поїздка в Росію (потім він побував там ще два рази - в 1882 і 1913 роках) пробудила величезний інтерес композитора до російської музики, який не слабшав до кінця його життя. 
Після трьох літніх сезонів його учениця Соня (п'ятнадцяти років) закрутила йому голову. Він просив дозволу одружитися з нею в її матері - Надії Філаретівни Фролівській фон Мекк ... І його відразу ж, дуже дружньо, попросили покинути Відень, де вони в цей момент знаходилися. 
Коли він повернувся до Парижа, виявилося, що його серце і його талант дозріли для почуттів до мадам Ваньє, яка визначила собою тип "жінки його життя": вона була старша за нього, музикантка і панувала в надзвичайно привабливому будинку. 
Він познайомився з нею і став їй акомпанувати на курсах співу мадам Моро-Сент, на яких головою був Гуно. 
З 1883 року Дебюссі почав брати участь як композитор у конкурсах на отримання Великої Римської премії. У наступному ж році він був удостоєний її за кантату "Блудний син". Цей твір, написаний під впливом французької ліричної опери, виділяється справжнім драматизмом окремих сцен. Час перебування Дебюссі в Італії (1885-1887) виявилося для нього плідним: він познайомився із старовинною хорової італійської музикою XVI століття і одночасно з творчістю Вагнера. 
У той же час період перебування Дебюссі в Італії ознаменувався гострим зіткненням його з офіційними художніми колами Франції. Звіти лауреатів перед академією представлялися у вигляді творів, які розглядалися в Парижі спеціальним журі. Відгуки на твори композитора - симфонічну оду "Зулейма", симфонічну сюїту "Весна" та кантату "Діва-обраниця" - виявили на цей раз нездоланну прірву між новаторськими устремліннями Дебюссі і відсталістю, що панувала в найбільшому художньому установі Франції. Дебюссі ясно висловив своє прагнення до новаторства в листі до одного з друзів у Париж: "Я не зможу замкнути свою музику в дуже коректні рамки ... Я хочу працювати, щоб створити оригінальний твір, а не потрапляти весь час на ті ж шляху .. . " Після повернення з Італії до Парижа Дебюссі остаточно пориває з академією. До того часу почуття до мадам Ваньє значно охолонули. 
Прагнення зблизитися з новими напрямами в мистецтві, бажання розширити свої зв'язки і знайомства в художньому світі призвели Дебюссі ще наприкінці 1880-х років в салон великого французького поета кінця XIX століття і ідейного вождя символістів - Стефана Малларме. Тут Дебюссі познайомився з письменниками і поетами, чиї твори лягли в основу багатьох його вокальних творів, створених у 1880-1890-і роки. Серед них виділяються: "Мандоліна", "Аріетта", "Бельгійські пейзажі", "Акварелі", "Місячне світло" на слова Поля Верлена, "Пісні Білітіс" на слова П'єра Луїса, "П'ять поем" на слова найбільшого французького поета 1850 - 1860-х років Шарля Бодлера (особливо "Балкон", "Вечірні гармонії", "У фонтана") та інші. 
Явна перевага, яку приділяють вокальної музики в перший період творчості, пояснюється значною мірою захопленням композитора символістської поезією. Однак у більшості творів цих років Дебюссі намагається уникати і символістської невизначеності, і недомовленості у вираженні своїх думок. 
1890-ті роки - перший період творчого розквіту Дебюссі в області не тільки вокальної, але і фортепіанної ("Бергамасская сюїта", "Маленька сюїта" для фортепіано в чотири руки), камерно-інструментальної (струнний квартет) і особливо симфонічної музики. У цей час створюються два найбільш значних симфонічних твори - прелюд "Післеполудневий відпочинок фавна" і "Ноктюрн". 
Прелюд "Післеполудневий відпочинок фавна" був написаний на основі поеми Стефана Малларме в 1892 році. Твір Малларме привернуло композитора в першу чергу яскравою мальовничістю міфологічного істоти, який марить в спекотний день про прекрасних німф. 
В прелюдії, як і в поемі Малларме, немає розвинутого сюжету, динамічного розвитку дії. В основі твору лежить, по суті, один мелодичний образ"томління", побудований на "повзучих" хроматичних інтонаціях. Дебюссі використовує для його оркестрового втілення майже весь час один і той же специфічний інструментальний тембр - флейту в низькому регістрі. 

Риси зрілого стилю Дебюссі проявилися в цьому творі насамперед у оркестровці. Гранична диференціація груп оркестру і партій окремих інструментів усередині груп дає можливість комбінувати оркестрові фарби і створити найтонші нюанси. Багато досягнень оркестрового письма в цьому творі потім стали типовими для більшості симфонічних творів Дебюссі. 
Тільки після виконання "Фавна" в 1894 році про Дебюссі-композитора заговорили в широких музичних колах Парижа. Але замкнутість і певна обмеженість мистецького середовища, до якої належав Дебюссі, а також самобутній стиль його творів перешкоджали появі музики композитора на концертній естраді. 
Навіть таке видатне симфонічний твір Дебюссі, як цикл "Ноктюрн", створений в 1897-1899 роках, було прийнято стримано. У "Ноктюрнах" проявилося прагнення Дебюссі до життєво-реальним художнім образам. Вперше в симфонічній творчості Дебюссі отримали яскраве музичне втілення жива жанрова картина (друга частина "Ноктюрнів" - "Свята") і багаті фарбами образи природи (перша частина - "Хмари"). 
Протягом 1890-х років Дебюссі працював над своєю єдиною закінченою оперою "Пеллеас і Мелизанда". Композитор довго шукав близький йому сюжет і нарешті зупинився на драмі бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка "Пеллеас і Мелизанда". Сюжет цього твору привернув Дебюссі, за його словами, тим, що в ньому "дійові особи не міркують, а зазнають життя і долю". Велика кількість підтексту давала можливість композитору здійснити свій девіз: "Музика починається там, де слово безсило". 
Дебюссі зберіг в опері одну з основних особливостей багатьох драм Метерлінка - фатальну приреченість героїв перед неминучою фатальний розв'язкою, невіра людини в своє щастя. Дебюссі певною мірою вдалося пом'якшити безнадійно-песимістичний тон драми тонким і стриманим ліризмом, щирістю і правдивістю в музичному втіленні цієї трагедії любові і ревнощів. 
Новизна стилю опери обумовлюється багато в чому тим, що вона написана на прозовий текст. Вокальні партії опери Дебюссі містять в собі тонкі нюанси розмовної французької мови. Мелодійне розвиток опери представляє собою виразну напевно-декламационную лінію. Скільки-небудь значний емоційний підйом в мелодійної лінії відсутня навіть у кульмінаційних в драматичному відношенні епізодах опери. В опері є цілий ряд сцен, у яких Дебюссі вдалося передати складну й багату гаму людських переживань: сцена з кільцем біля фонтану у другому акті, сцена з волоссям Мелізанда в третьому, сцена біля фонтану в четвертому і сцена смерті Мелізанда в п'ятому акті. 
Прем'єра опери відбулася 30 квітня 1902 року в театрі "Комічної опери". Незважаючи на чудове виконання, опера у широкої аудиторії справжнього успіху не мала. Критика в цілому була налаштована недоброзичливо і дозволила собі різкі і грубі випади після перших вистав. Лише деякі великі музиканти оцінили достоїнства цього твору. 
На час постановки "Пеллеаса" в житті Дебюссі відбуваються значні події. 19 жовтня 1899 він одружується на Лілі текс. Їх союз проіснує лише п'ять років. А в 1901 році починається його діяльність професійного музичного критика. Це сприяло формуванню естетичних поглядів Дебюссі, його художніх критеріїв. Гранично ясно виражені в статтях і книзі Дебюссі його естетичні принципи та погляди. Джерело музики він бачить в природі: "Музика найближче природі ..." "Тільки музиканти мають привілей охоплення поезії ночі і дня, землі і неба - відтворення атмосфери і ритму величного трепету природи". 
Сильний вплив на стиль Дебюссі справила творчість найбільших російських композиторів - Бородіна, Балакірєва і особливо Мусоргського і Римського-Корсакова. Найбільше враження справили на Дебюссі блиск і мальовничість оркестрового письма Римського-Корсакова. 
Але Дебюссі сприйняв лише окремі сторони стилю і методу найбільших російських художників. Йому виявилися чужі демократичні та соціально-викривальні тенденції у творчості Мусоргського. Дебюссі був далекий від глибоко людяних і філософсько-значних сюжетів опер Римського-Корсакова, від постійного і нерозривному зв'язку творчості цих композиторів з народними витоками. 
У 1905 році Дебюссі одружився вдруге. Вона була ровесницею Клода Ашиля, одружена з Сигізмундом бардаком, паризьким банкіром. "Мадам Бардак володіла звабливість, властивої деяким світським жінкам на початку століття", - писав про неї один з її друзів. 
Дебюссі займався композицією з її сином і незабаром вже акомпанував мадам Бардак, виконувала його романси. "Це томний екстаз" ... і одночасно це удар блискавки з усіма його наслідками. Незабаром у них народжується чарівна дівчинка Клод - Еммі. 
Початок століття - вищий етап у творчій діяльності композитора. Твори, створені Дебюссі в цей період, говорять про нові тенденції у творчості і в першу чергу про відхід Дебюссі від естетики символізму. Все більше композитора привертають жанрово-побутові сцени, музичні портрети і картини природи. Разом з новими темами й сюжетами в його творчості з'являються і негативні риси нового стилю. Свідченням цьому є такі фортепіанні твори, як "Вечір в Гренаді" (1902), "Сади під дощем" (1902), "Острів радості" (1904). У цих творах Дебюссі виявляє міцний зв'язок з національними витоками музики. 
Серед симфонічних творів, створених Дебюссі в ці роки, виділяються "Море" (1903-1905) і "Образи" (1909), куди входить знаменита "Іберія". 
Темброва оркестрова палітра, ладове своєрідність та інші особливості "Іберії" привели в захват багатьох композиторів. "Дебюссі, який реально не знав Іспанії, спонтанно, я б сказав, несвідомо творив іспанську музику, здатну викликати заздрість у стількох інших, знають країну досить добре ..." - Писав відомий іспанський композитор Фалья. Він вважав, що якщо Клод Дебюссі "скористався Іспанією як основою для розкриття однією з найпрекрасніших граней своєї творчості, то розплатився він за це так щедро, що тепер Іспанія у нього в боргу". 
"Якщо б серед усіх творінь Дебюссі, - говорив композитор Онеггер, - я повинен був вибрати одну партитуру, щоб на її прикладах міг отримати уявлення про його музиці хтось, абсолютно незнайомий з нею раніше, - я взяв би з такою метою триптих" Море " . Це, на мій погляд, твір наітіпічнейшее, в ньому індивідуальність автора закарбувалася з найбільшою повнотою. Хороша сама музика чи погана - вся суть питання в цьому. А у Дебюссі вона блискуча. Все в його "Море" натхненно: все до найменших штрихів оркестровки - будь-яка нота, будь-який тембр, - все продумано, відчути і сприяє емоційному одушевлению, яким сповнена ця звукова тканина. "Море" - справжнє диво імпресіоністського мистецтва... " 
Останнє десятиліття в житті Дебюссі відрізняється безперервної творчої та виконавської діяльністю аж до початку Першої світової війни. Концертні поїздки в якості диригента в Австро-Угорщину принесли композиторові популярність за кордоном. Особливо тепло він був прийнятий в Росії в 1913 році. Концерти в Петербурзі та Москві пройшли з великим успіхом. Особисте спілкування Дебюссі з багатьма російськими музикантами ще більше посилило його прихильність до російської музичної культури. 
Особливо великі художні досягнення Дебюссі останнього десятиліття його життя у фортепіанній творчості: "Дитячий куточок" (1906-1908), "Ящик з іграшками" (1910), двадцять чотири прелюдії (1910 і 1913), "Шість античних епіграфів" в чотири руки ( 1914), дванадцять етюдів (1915). 
Фортепіанна сюїта "Дитячий куточок" присвячена дочки Дебюссі. Прагнення розкрити музикою світ очима дитини у звичних йому образах -суворого вчителя, ляльки, маленького пастуха, іграшкового слона - змушує Дебюссі широко використовувати як побутові танцювальні та пісенні жанри, так і жанри професійної музики в гротескному, шаржированном вигляді. 

Гідним завершенням усього творчого шляху Дебюссі слід вважати два зошити його прелюдій для фортепіано. Тут як би сконцентрувалися найхарактерніші і типові сторони художнього світогляду, творчого методу і стилю композитора. Цикл завершив, по суті, розвиток цього жанру в західноєвропейській музиці, найбільш значними явищами якого були до цих пір прелюдії Баха і Шопена. 
У Дебюссі цей жанр підводить підсумок його творчого шляху і є свого роду енциклопедією всього самого характерного і типового у галузі музичного змісту, кола поетичних образів і стилю композитора. 
Початок війни викликало у Дебюссі піднесення патріотичних почуттів. У друкованих висловлюваннях він підкреслено називає себе: "Клод Дебюссі - французький музикант". Цілий ряд творів цих років навіяний патріотизмом. Своїм головним завданням. він вважав оспівування краси в противагу жахливим діянням війни, калічать тіла і душі людей, що знищує цінності культури. Дебюссі був глибоко пригнічений війною. З 1915 року композитор важко хворів, що також відбилося на творчості. До останніх днів життя - він помер 26 березня 1918 року під час бомбардування Парижа німцями, - не дивлячись на важку хворобу, Дебюссі не припиняв своїх творчих пошуків. 

Цікаві факти

1. Невдаха-наречений 
Сімнадцятирічний Дебюссі був учителем музики в родині Надії Філаретівни фон Мекк, покровительки Чайковського та пристрасної любительки музики. Дебюссі займався з дітьми мільйонерки фортепіано, акомпанував співакам, брав участь у домашніх музичних вечорах. Господиня душі не чула в юному француза, подовгу і з захватом розмовляла з ним про музику. Однак коли юний музикант без пам'яті закохався в її п'ятнадцятирічну дочку Соню і попросив у Надії Філаретівни її руки, розмови про музику миттю припинилися ... 
Зарвався вчителю музики було негайно відмовлено від місця. 
Дорогий мосьє, - сухо сказала фон Мекк Дебюссі, - не будемо плутати Божий дар з яєчнею! Крім музики я дуже люблю коней. Але це зовсім не означає, що я готова приєднатися з конюхом ... 
2. Повалений кумир 
Як-то раз Клод Дебюссі відправився разом з друзями молодості в Паризьку Гранд-опера на подання вагнерівської опери "Трістан та Ізольда". Треба сказати, що в юнацькі роки Дебюссі обожнював Вагнера до самозабуття. Друзі весело згадували навіженства тієї пори, в тому числі моду на поклоніння Вагнеру. Один зі шкільних товаришів підчепив Клода: 
Дивно, що при всій твоїй відданість любові до Вагнера ти не став його наслідувачем ... 
Ах, облиш, - посміхнувся Дебюссі. - Скільки разів тобі доводилося з задоволенням ласувати куркою, проте я не чув, щоб ти почав кудкудакати ... 
3. Скромний любитель неслави 
Якщо переважна більшість композиторів у своєму житті пристрасно шукали славу, то Дебюссі - навпаки. Він жодного разу в житті не бував на постановках власних опер і відкидав славу, яка прийшла до нього в кінці життя. Ну а з приводу своєї музики він завжди скромно говорив: 
Якби Бог не любив мою музику, я б її не писав ... 
4. Обтічна відповідь 
У Дебюссі якось запитали, яка його думка про Ріхарда Штрауса. 
Як Ріхарда - я люблю Вагнера, а як Штрауса - я люблю Йоганна. 
5. Спринтер 
У Клода Дебюссі частенько "не вистачало дихання", щоб закінчити твір великої форми. Незакінченими залишилися опери "Родріг і Хімена", "Падіння будинку Ашер". Коли у композитора запитували, чому він не пише симфонії, Дебюссі весело відповідав: 
Навіщо заробляти задишку, будуючи симфонії? Давайте робити оперети! 

Прослухати кращі твори композитора можна за цим посиланням.