| Культура та мистецтво [175] |
| Мистецтво народів світу. [13] |
| Мистецтво України [51] |
| Зарубіжна література [88] |
| Основи християнської етики [38] |
| Музичне мистецтво [31] |
| Мистецтво [36] |
Робота
учасника конкурсу
учнівської творчості
«Світова слава Миколи Васильовича Гоголя.
Сучасність творчості М.В.Гоголя»
Черняк Руслани
Таємничість твоєї долі
Захопила наші серця
Народився по Божій волі
Росіянин з душею митця.
Росіянин? Чи може таки українець?
Риторичне питання мабуть
Сперечаються всі - хай їм грець!
Та минулого вже не вернуть.
Ви бували колись на Диканці? -
Це і є Батьківщина митця.
Особливо там гарно вранці
Як зійде ранкова роса.
А складають скільки легенд?
Про життя таємниче Миколи…
Дехто навіть розбитий вщент
Все шука подробиці долі.
А читаєш коли його творчість
Переносишся ніби в той час
От на ярмарку в місті Сорочинці
Хтось звертається ніби до нас.
Шум,ричання ,тьохкання, гавкіт
Ніби чуємо ми із книжок.
Перечитуємо знов із захопленням
Як весною цвіте бузок.
Гоголя раджу всім прочитати
покорив він наші серця
Можна багато для себе надбати,
З книжок незабутнього митця.
Загадковий щоденник Миколи Гоголя
«Ми не в змозі осягнути природу
власної ідентичності без геніль-
них прозрінь Гоголя».
Павло Михед
Відкрилася кватирка від легенького і теплого вітру. Защебетали пташки. Розжарені промені сонця ніжно торкалися мого обличчя крізь прозоре віконце. Я помалу відкрила очі, помітила, що ранок неймовірно казковий. Не тільки тому, що пташки заспівали за вікном першу свою пісню після довгого перебування у теплих краях, а ще й тому, що наснився мені незвичайний сон. Чи то сон, чи то примара – не зрозуміло.
Я ніби лежу у зеленій траві, від якої віє свіжою прохолодою, мабуть тому, що на ній крапельки холодної роси. Це не просто якась галявинка, де крім травички нічого немає, це Великі Сорочинці – Батьківщина Миколи Гоголя. Ніжилась я у високій запашній траві недовго, бо якась невідома сила перенесла мене до річки Псел. Це невеличка річечка, яка тече між двома рядами пишних дерев. Казковий краєвид! Річка – дзеркало села. Дивлячись у воду, одночасно можна побачити і дерева, і хмарки, які нагадують різні фігурки. Спочатку я навіть не повірила, що це звичайна вода, навіть доторкнулася. Водичка у річці була гладенька і безтурботна. Хотілося сісти на теплий пісок і не відводити погляду від могутньої водної стихії. Але раптом я побачила дивну річ. Я підійшла ближче до загадкової речі і взяла її в руки. Тверда палітурка, велика кількість сторінок – це все нагадувало книгу. Та мені здалося, що тримаю в руках якийсь скарб. Придивляючись до надпису, котрий колись був написаний золотими літерами, прочитала назву «Щоденник Миколи Гоголя». Я відкрила першу сторінку і зрозуміла, що це незвичайна книга, бо написана рукою Гоголя! Здивував мене надпис на титульній сторінці – «якщо ти зараз тримаєш цей щоденник, то тобі пощастило, бо ти будеш знати всі мої таємниці…» Я зручно сіла під деревом, у холодочку, щоб сонце не навіювало швидку втому і почала читати. «Як це не дивно, але причиною мого народження стала батькова хвороба. В історії зустрічі мого батька та матері не обійшлося без Божого провидіння та чудесного зцілення. Мій отець, Василь Гоголь, хворів на пропасницю. Та тривалий час недуга не відпускала його і батько звернувся до надприродних сил. Ні, він не пішов до знахарки. Це було б занадто просто. А подався до села Ахтирки Харківської губернії, де у церкві містився чудотворний образ Божої Матері. Після молитви батькові приснився сон. Примарилась йому цариця у порфірі й короні та сказала, що він одужає і одружиться. Навіть майбутню дружину показала йому, це була маленька дівчинка, обличчя якої тато запам'ятав. Після цього батько мій прокинувся здоровим і сон почав здійснюватись. Обраницею тата стала Марійка – моя рідна мати, коли тато з мамою побралися, то матері моїй було тоді тринадцять років. Але всі діти, котрі народжувалися до мене, були мертвими. І, коли мати була вагітна мною, то пообіцяла, що назве мене Миколою на честь чудотворної ікони Миколи Диканського. І бідна моя матір просила священика Диканьки молитись доти, доки йому не скажуть про моє щасливе народження. А воно пов'язане з містикою, тому що батько старший за мою матір на тринадцять років – число диявола. Вони заручились, коли моїй мамі було тринадцять – також число диявола. Я чітко запам'ятав той випадок, коли моя мати так гарно і так зрозуміло розповіла мені, дитині, про страшний суд, так зворушливо розповіла про блага, які чекають на людей за добродійне життя, і так вражаюче, так страшно описала вічні муки грішників, що це зворушило й пробудило в мені чуттєвість. Це заронило і викликало, як наслідок, в мені найвищі помисли. Та її розповідь пробудила ще й страх, що переслідує мене, якщо чесно сказати, усе життя. Після моєї смерті все ж почнуть цікавитись моєю біографією та будуть складати плітки. Та ти нікого не слухай, адже ти зараз читаєш істинну правду. І я знаю напевно, що кожного цікавить інформація з приводу моєї національності. Люди сперечаються між собою, одні кажуть, що я українець, інші – росіянин. Тому я скажу тобі, що я є українець. Це моя Батьківщина! Під час мого проживання у Росії я тужив за моєю любою Україною. Та знай, що я панічно боюся потойбічного світу та смерті, але все одно, ніби метелик, що летить на вогонь, я у своїх роботах знову та знову повертаюся до містичних тем. Навіть сам не знаю чому я створюю містичні твори. Думки самі линуть у містику та руки їх слухають і пишуть те, що скаже серце. Тепер ти знаєш про мене все. Ти знаєш стільки, скільки я сам про себе знаю. Але одне прохання, цей щоденник поклади туди, де його взяв, на те саме місце. Нехай ще й інші люди дізнаються правду. Спасибі тобі за увагу».
Це була остання сторінка, яку написав Гоголь у своєму щоденнику. Я поклала книгу туди, де взяла, зробила все так, як там було написано. І як тільки я це зробила – знову опинилася у своєму ліжку.
Отже, біографія Миколи Гоголя відома кожному школяреві, але ніхто не знає цього ореолу таємничості, який огортає постать письменника й донині. Будучи глибоко релігійною людиною, Гоголь залишається і неперевершеним містиком. Але чому? Можливо, тому, що знав про потойбічний світ більше за інших? Говорячи словами його ж героя, «тому далеко ходити не треба, в кого чорт за плечима». Микола Гоголь жив загадковим життям та помер загадковою смертю. Упокой, Господи, його душу.
Шевченко Тетяна
Байка «Кіт і мишка»
Габунії Гванджи
Ходить котик по задвірку,
Заглядає в кожну нірку,
Хоче мишку він впіймати
Та на риночку продати.
Остогидла сіра мишка,
Кожен день порожня миска.
Тільки котик задрімає, -
Вона все повигрібає.
Дітки в мишки є маленькі,
І встає вона раненько,
Щоб сніданок зготувати
Та малих нагодувати.
Скільки в котика просила
Дати трошки чи то сиру,
Чи то кашки - гарбузянки,
А чи ложечку сметанки.
Не дає жаднюга жирний,
Вже з хазяїном не мирний.
Вигнали кота із дому,
Ліг руденький на солому.
Та й шукає сіру мишку:
- Чи нема в тебе там лишку,
Щоб дала мені сметанку,
Бо помру, мабуть, до ранку?
Тож не будьте жадні самі,
Любі котики з вусами,
Бо ще й прийдеться просити.
Дружно в світі треба жити!
Байка « Зозуля і Дрізд»
Тарасевича Сергія
Якось увечері, на дубі сидячи,
Зозуля й Дрізд розмову завели таку:
Зозуля почала жалітися Дрозду:
- Ти знаєш, брате, яке нудне життя у мене:
І вдень, і ввечері я лиш співаю
І більш нічого не роблю.
Отак нудьгую я завжди, аж надоїло.
Хочу спитати я у тебе, любий друже,
А мо у тебе, так як в мене, нудьга і все?
Дрізд трохи усміхнувся і дав їй відповідь таку:
- Ні, кумонько, інакше, не маю часу на нудьгу.
Окрім співати, мені потрібно ще родину годувати.
У мене діточки ще є: три сина і чотири дочки,
Яких потрібно научати і треба пильно берегти.
Вони ще трохи розмовляли, а потім Дрізд і каже:
- Ой, кумонько, мені вже і додому треба,
Бо в мене ж і родина є.
Ну що ж, бувай, красуне, а я вже відлітаю.
І так Зозуля залишилася сама,