Словник літературознавчих та методичних термінів

Алегорія – одна з форм іносказання, де конкретний образ використовується для вираження абстрактного поняття чи судження; прийом передачі прихованого смислу висловлювання за допомогою непрямих описів.

Аналіз – вивчення частин та елементів твору, а також зв’язків між ними. Найбільш теоретично обґрунтованим і універсальним видається аналіз, який виходить з категорії «змістовної форми» і виявляє функціональність форми по відношенню до змісту. Традиційним є такий набір елементів аналізу: в межах змісту: тематика, проблематика, які відтворюють деякий конфлікт; емоційно-ціннісні орієнтації всього твору (пафос) і персонажі; у межах форми: художній світ, що складається з деталей пейзажу, портрета, предметного світу; особливості організації художньої мови (монолог, поліфонія, специфіка оповіді й образ оповідача); композиція, що включає в себе сюжет, поза сюжетні елементи, співвіднесеність окремих образів, організацію художнього часу і простору (хронтоп – М.Бахтін). композиція організує весь художній світ і виявляє його підпорядкованість єдиному ідейно-естетичному принципу. На результатах аналізу будується синтез, тобто найповніше і найближче до авторського розуміння як змістовної, так і формальної художньої своєрідності та їх єдності. Літературознавчий синтез із наголосом на змісті позначається терміном «інтерпретація», при орієнтації на форму – терміном «стиль». Їх взаємодія дає максимально можливе розуміння і сприйняття твору як естетичного явища.

Аналіз художнього тексту – процес аналітичного читання твору, в результаті якого відбувається умовний розподіл цілісного художнього твору на складові частини та елементи. Аналіз внутрішньої структури кожного елемента тексту допомагає осягнути твір як художньо-естетичну єдність. Аналіз художнього тексту здійснюється в три етапи: 1) сприймання художнього твору; 2) осмислення його; 3) вихід за його межі. Аналіз художнього тексту передбачає здійснення таких розумових операцій, як порівняння, зіставлення, узагальнення, синтез. У процесі аналізу художнього тексту формуються та розвиваються необхідні вміння й навички, що характеризують кваліфікованого читача. Учні, вивчаючи твір, набувають аналітичних навичок та вдосконалюють уміння знаходити, визначати, виокремлювати складові частини художнього твору, досліджувати і синтезувати їх для того, щоб побачити твір як художнє ціле.

Аналіз художнього тексту, прийоми - аналіз художнього тексту може реалізуватися шляхом застосування певних прийомів, а саме: 1) перечитування окремих епізодів, сцен твору; 2) порівняння; 3) зіставлення: а) елементів художньої структури твору; б) творів, близьких за характером, сюжетом, образами, проблемами, способами типізації дійсності; 4) перекладу словесних художніх образів на мову суміжних мистецтв (малюнок, музичні асоціації тощо); 5) узагальнення.
Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar - танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.

Герменевтика (грец. ερμηνεύειν – що стосується пояснення) – термін має кілька трактувань: 1) у літературознавстві – мистецтво інтерпретації (тлумачення) текстів (спочатку біблійних); 2) у філософії – теорія розуміння, осягнення смислів; 3) у психології – мистецтво осягнення чужої індивідуальності.

Деталь художня – особливо значущий виділений елемент художнього образу; виразна подробиця у творі, що має значне змістовне та ідейно-емоційне навантаження. Деталь може уточнювати задум автора або слугувати своєрідною вказівкою на напрямок сприйняття авторської думки або авторського ставлення до героїв та подій. Деталь може виступати структурним елементом, що відтворює лейтмотив твору.

Епітет - художньо-стилістичний прийом; образне визначення будь-чого. Розрізняють різні види епітетів: 1)той, що означає постійну ознаку предмета; 2) той, що підкреслює в понятті, яке визначається, випадкову ознаку, важливу для даного конкретного опису.

Епос - один з трьох літературних родів, основною ознакою якого є масштабна розповідь про події, які автор зображує з позиції деміурга (всезнаючого).

Етапи роботи над художнім твором – певна послідовність вивчення тексту художнього твору. Традиційною методикою передбачається кілька етапів, а саме: 1) підготовка учнів до сприйняття твору; 2) читання тексту; 3) аналіз твору; 4) підсумкові узагальнюючі заняття. Деякі методисти виділяють додатково етап підготовки до аналізу твору.
Композиційний аналіз художнього твору – шлях розгляду твору, що визначається особливостями композиції художнього твору. Одиницями композиційного аналізу є найважливіші елементи композиції (структура, система образів, система деталей). Напрямок аналізу: від зав’язки до розв’язки.

Композиція - одна із складових літературного твору: взаємне поєднання й розташування одиниць зображуваного й художньо-мовних засобів. Композиція літературного твору включає «розміщення» персонажів (систему образів), подій і вчинків (сюжет), ракурсів розповіді (зміна точок зору на те, що зображується), подробиці обстановки, переживань (деталі) й т.ін.

Конфлікт – протиріччя між життєвими (як правило, моральними) позиціями персонажів, що виступає механізмом розвитку сюжету. Основні види конфлікту: 1) природний або фізичний конфлікт: герой вступає в боротьбу з природою; 2) соціальний конфлікт: герой вступає в протистояння з суспільством; 3) внутрішній або психологічний конфлікт: бажання героя вступають у конфлікт з його совістю; 4) провіденціальний конфлікт: герой протистоїть законам долі або Бога.

Культурологічний аналіз твору – система прийомів вивчення художнього твору, що передбачає його розгляд у широкому контексті світової культури. Застосування культурологічного аналізу вимагає наявності в учнів, окрім знань з літературознавства, знань з історії світової культури, філософії тощо. За допомогою культурологічного аналізу можуть розглядатись літературна доба, напрям, течія, рід, жанр, його вид, а також художній образ, мотив, символ.

Лірика - один з трьох родів художньої літератури, характерними ознаками якого є : ритмізована мова, що організована в рядки, найчастіше з римами; сконцентрованість на відтворенні та розкритті внутрішнього світу людини за допомогою специфічних засобів художньої виразності, що формують своєрідну ліричну атмосферу. Ліричний твір, як правило, не має фабули і є невеликим за обсягом.

Література – один з основних видів мистецтва – мистецтва слова. Терміном Л. позначають будь-які творіння людської думки, що закріплені у письмовому слові і мають суспільне значення. За основним значенням словом література називають твори художньої писемності.

Літературознавство - наука, що вивчає художню літературу, її походження, сутність і розвиток. Сучасне літературознавство представляє складну систему дисциплін. Розрізняють три головних галузі літературознавства: 1. Теорія літератури досліджує загальні закони структури і розвитку літератури. 2. Предметом історії літератури є минуле літератури як процес або як один з моментів цього процесу. 3. Літературну критику цікавить сьогодення літератури, а також вона інтерпретує твори літератури з погляду сучасних суспільних, наукових і художніх завдань.

Метод текстуального аналізу твору – спосіб організації вивчення твору, що передбачає глибинне прочитання твору учнями з метою з'ясування того, завдяки чому твір сприймається як художня цінність, яким чином письменник у творі і через твір репрезентує себе і свій світ. Метод може бути застосований в усіх класах середньої школи.

Підтекст – прихований зміст висловлювання, що встановлюється зіставленням словесного значення із контекстом і, особливо, мовною ситуацією.

Пообразний шлях аналізу літературного твору – система аналітичних заходів, яка передбачає ґрунтовне вивчення образної системи художнього твору з метою виявлення ідейно-художньої концепції твору. Логічним центром аналізу є художній образ (образи). У процесі роботи над твором учень має навчитися самостійно визначати характер присутності (або характер проявленості) в тексті твору образу автора, образу оповідача чи розповідача. Треба пам’ятати, що образ автора не завжди збігається з образом оповідача або з образом розповідача. У художньому творі відтворюється певна концептуально структурована картина світу, яка також подається через образи природи, матеріального світу, часу, простору тощо. У ході аналізу образної системи учень має дізнатись про вічний образ, а також про шляхи відтворення в тексті художнього твору міфологічних, національних, релігійних(біблійних), архетипних образів та образів-символів. Образну структуру художнього твору не можна розглядати поза зв’язком із темою, ідеєю, сюжетом, композицією твору, системою художніх образотворчих засобів.

Порівняльний (компаративний) метод аналізу літературного твору – система організації дослідження твору в його зв’язках з іншими, у тому числі інонаціональними. Основним прийомом вивчення твору стає порівняння. У процесі проведення порівняння фіксується як відмінне так і спільне. Спільне іноді сприймається як запозичення. Порівняльний (компаративний) метод аналізу літературного твору використовують у сучасному літературознавстві як часткови й метод аналізу.

Порівняння - вид тропу; зіставлення двох предметів або явищ для більш точного, образного опису одного з них.
Проблемно-тематичний шлях аналізу – система аналітичних заходів, що передбачає розгляд художнього твору під кутом зору політичних, моральних, естетичних та інших проблем, які знайшли відображення в ньому (в подіях історичного часу, в композиції, в образній структурі, в усіх елементах твору) в межах певної тематики. Проблемно-тематичний шлях аналізу за характером втілення не є відтворенням проблемного навчання.

«Слідом за автором» - шлях аналізу художнього твору, методика проведення якого вимагає прочитання твору, умовний розподіл його тексту на логічно завершені змістові частини, підготовки системи запитань до кожної з них. У процесі опрацювання тексту твору необхідно пам’ятати про необхідність дотримуватися принципу єдності змісту і форми.
Філологічний аналіз художнього тексту – вид аналізу художнього тексту, що базується на роботі з ключовими мовними одиницями (словами, словосполученнями, реченнями) в їх взаємозв’язку з усіма видами текстової інформації (актуально-змістової, актуально-підтекстової, актуально-концептуальної) та у співвідношенні з іншими компонентами художнього твору (сюжетом, композицією, системою образів, темою, ідеєю, поетикою).

Хронтоп - термін, що позначає «істотний взаємозв’язок часових і просторових відношень, художньо засвоєних в літературі» (М.Бахтін).

Хронотопний аналіз (грец. cronos – час, topos – місце) – спосіб аналізу літературного твору, який передбачає розгляд тексту з позицій відтворення в ньому художнього часу і художнього простору, що є основними складовими світу письменника. Художній простір може бути закритим (обмеженим), відкритим реальним (схожим на дійсність), нереальним власним (що належить героєві), чужим (для героя), пустим, заповненим; наявність географічних об’єктів. Художній час може бути статичним – динамічним, минулим – майбутнім, реальним – нереальним; має значення швидкість розгортання сюжету. У процесі аналізу учень має засвоїти поняття художнього часу і художнього простору, структурувати образи художнього часу і художнього простору, втілених у творі. Під час аналізу виявляються три рівні: топографічний хронотоп, що зв’язаний з часом і простором реалізації сюжету; психологічний хронотоп, пов'язаний із суб’єктивним світом персонажів, хронотоп авторської концепції.