Луї Армстронг - найвидатніший вокаліст і трубач минулого століття, який створив величезний вплив на формування джазу та розповсюдження джаз-культури в усьому світі. У цій людині парадоксальним було все - починаючи від унікального голосу, з яким він боровся довгі роки, таланту, який він сам не визнавав і закінчуючи тим, що йому ніяк не вдавалося приховати свою геніальність і зруйнувати власну кар'єру, незважаючи на всі його вперті спроби. Навіть перебуваючи в зеніті слави, Армстронг щиро дивувався, за що його так хвалять, адже він усього лише, за його словами «дув у свою дудку».
Символічно, що Луї Армстронг - майбутня легенда джазової музики, народився саме в Новому Орлеані - батьківщині американського джазу. Оскільки в той час документи були чимось неістотним, точну дату свого народження Луї і сам не знав. Він вибрав її собі сам - 4 липня 1900 року. Хоча на сьогоднішній день існують джерела, що вказують на іншу дату та в історії музичної культури саме 4 липня 1900 залишається днем народження великого музиканта.
Дитинство Армстронга пройшло в одному з бідних кварталів Нового Орлеана. Батько покинув сім'ю, коли хлопчик був ще зовсім маленьким, матері теж було не до дитини і вона змушена була займатися проституцією. Тому Армстронг виріс, що називається, на вулиці. Він не тільки розвантажував кораблі в порту, розвозив вугілля, продавав газети, а й співав у підлітковому вуличному квартеті. У той час гра і спів були способом заробити хоч трохи грошей в умовах жахливої бідності, проявити себе, а головне - просто відвести душу.
Через дурну витівку, коли Луї заради пустощів вистрілив з пістолета на вулиці, його затримали і відправили до негритянського притулок для безпритульних дітей, де він провів вісімнадцять місяців. У якомусь сенсі Армстронгу пощастило. Він потрапив у приватну підліткову в'язницю, точніше, в приватний закритий «виховний будинок», який утримував на жалюгідні гроші відставний солдат - темношкірий фанатик правильного способу життя і перевиховання «дітей вулиці» - Джозеф Джонс. У притулку був духовий оркестр. Тут Армстронг освоїв альтгорн - оркестровий інструмент, схожий на корнет, але з більш низьким тоном звучання.
Звільнившись у шістнадцять років, Армстронг продовжував заробляти на життя за допомогою музики. Такий шлях пройшли практично всі негритянські джазисти. Спочатку він грав у складі духових оркестрів в барах і на річкових пароплавах, у спортивних залах, на танцях і святах. Переломним моментом у долі музиканта стала зустріч з Джо (Кінгом) Олівером - провідним джазменом Нового Орлеана, який тоді фактично виконував роль генерального продюсера для всіх місцевих музикантів. У 1922 році Джо Олівер запросив Армстронга в свій оркестр Creole Jazz Band в Чикаго. Тут Луї вперше почав грати на трубі. Почалися радіовиступи, перші записи. В оркестрі він познайомився з піаністкою Ліл Хардін, яка згодом стала його дружиною (другою з чотирьох). Ліл переконала Луї покинути групу Кінга і перебратися в оркестр Флетчера Хендерсона в Нью-Йорку, мабуть самий популярний оркестр в той час.
У 1920-ті роки Армстронг намагався організувати свою групу. У 1925 році, покинувши оркестр Хендерсона, він переїхав назад до Чикаго. Тут, в студії «Okeh», Армстронг і зробив перший запис з власною групою з серії грамплатівок, відомих під назвою «Hot Five» («Гаряча п'ятірка») і «Hot Seven» («Гаряча сімка») («Hot Five» і «Hot Seven» - назви груп Армстронга). Ці записи, що стали важливими в історії джазу, викликали невимовний захват музикантів і любителів та змінили сам напрямок розвитку цього виду мистецтва. Саме в ці роки формується особливий стиль виконання Армстронга, складається його творчий образ - співака і трубача, який увійшов в історію. Так у композиції «Cornet Chop Sue», яка здивувала музичних поціновувачів, Луї поміняв корнет на трубу. А композиція «Heebies Jeebies», ставши хітом, остаточно зробила популярним скет-спів - особливу манеру виконання, авторство якої приписується саме Луї Армстронгу. У скет-співі мелодія імпровізується, до неї додається безглуздий набір слів, вона грає роль своєрідного додаткового інструменту. У цей час ж за Армстронгом закріпилося прізвисько «Сечмо» (від «Satchelmouth» - рот як сумка) - його губи, як і у більшості духових музикантів, деформувалися від постійних навантажень, що звертало на себе увагу.
Однією з яскравих особливостей Армстронга-співака був його своєрідний глухувато-гортанний голос. Він завжди викликав неоднозначну реакцію: його порівнювали то з залізною тирсою, то з рослинним маслом на наждачномк папері, то з гуркотливою коробкою передач автомобіля, повною арахісового масла. Однак у хрипкому голосі співака було щось таке, що не піддається ніякому раціональному аналізу. За словами одного з критиків, відвертість, щирість і прямота виконавської манери співака зігрівали душі людей: «його спів робив їх щасливими».
З кінця 1920-х років Армстронг остаточно перейшов на сольні виступи з великими джазовими колективами. У 30-ті роки ім'я Армстронга стало свого роду візитною карткою джазу. У 1932 -34 рр.. він здійснив великі тріумфальні гастролі по країнах Європи і був здивований тому, що його чудово знають і що джаз має популярність за межами Америки. Крім концертної діяльності Армстронг успішно знімався в численних голлівудських кінофільмах, брав участь у різних шоу і ревю. У 1947 році Армстронг створив ансамбль «The All-Stars» («Всі зірки»), з яким почав безперервні гастролі по всьому світу.
Все частіше грамплатівки Армстронга ставали бестселерами. Так платівка з піснею "Blueberry Hill", випущена відразу після закінчення Другої світової війни, зайняла почесне двадцять четверте місце серед ста записів, які користувалися найбільшим попитом. Слідом за «Blueberry Hill» найпопулярнішим записом року стала пісня «Mack the Knife» з музичного спектаклю «Тригрошова опера» Бертольта Брехта і Курта Вайля.
У 1963 році один з театрів Бродвею вирішив поставити музичний спектакль «Hello, Dolly!». Незадовго до прем'єри продюсер вирішив, що непогано випустити в рекламних цілях платівку із записом заголовної пісні. На виконання пісні був ангажований Луї Армстронг. У грудня 1963 року Армстронг разом з ансамблем «The Аll Stars», посиленим групою струнних інструментів, записав «Hello, Dolly!».
У травні 1964 «Hello, Dolly!» посіла перше місце, потіснивши диск ансамблю «Бітлз». Фантастичний успіх спонукав звукозаписну фірму негайно укласти новий контракт. Армстронг разом зі своїм ансамблем зробив записи своїх найбільш відомих п'єс. Випущений незабаром альбом одразу зайняв перше місце в списку найбільш популярних дисків.
Музична кар'єра Армстронга досягла апофеозу, але здоров'я його швидко погіршувався.
Журналіст Мелор Стуруа писав з останнього концерту Армстронга в 1971 році:
«Того вечора Армстронг не так грав, скільки співав. У легенях вже не вистачало повітря. Він тримав інструмент, як знесилені лицарі тримають меч - спираються на нього, а не фехтують. Але голос Сетчмо звучав як і раніше, неповторний голос, що нагадує деренчливу по бруківці залізну бочку, з якої капає мед ... В другій частині концерту Сетчмо частіше прикладався до труби. Сетчмо сурмив з такою жорстокістю, немов пізнав, нарешті, секрет, як можна обходитися без кисню, як можна жити, не вдихаючи його, а лише видихаючи з муками творчості...
Під завісу Армстронг заспівав свій останній хіт - пісеньку «Хелло, Доллі!» з однойменного бродвейського мюзиклу. І, дивлячись на його постать, яка стала в вогнях рампи ще більш самотньою, на опущені плечі, на обличчя, залите потом, на розчепірені в прощальному жесті пальці правої руки, на трубу, яка вичерпувалися мідним потоком з лівої долоні, прислухаючись до завершального розкату «Іеааас» з розітнутих губ, весь зал несподівано зрозумів - людина на сцені співає не «Хелло, Доллі!», а «Гуд-бай, Сетчмо!».
Помер Армстронг 6 липня 1971.
«Армстронг не просто король джазу, він душа цієї музики, - писав автор однієї з перших книг про джаз Р. Гоффен. - Він являє собою той рівень, на який у джазовій музиці дорівнює все. Він - єдиний незаперечний геній, яким володіє американська музика».
|
