Ключовий вірш із Біблії: «Не працюйте тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу» (Еф.6:6).

Запам’ятай нові слова і поняття

Працелюбність – позитивна якість характеру, що характеризує людину, яка витрачаючи розумові, фізичні та духовні сили бере участь у  створенні матеріальних та духовних цінностей.

Заздрість – невдоволення від того, що не маєш того, що мають інші.

1. Чому праця облагороджує людину

У вільній, творчій праці в ім’я Господа, на благо людей і суспільства найповніше розкриваються здібності і можливості людини, утверджується її особистість. Разом з тим праця є й головним засобом розвитку людини. Насамперед у трудовій діяльності удосконалюються фізичні й розумові здібності, відточуються вміння та навички, цінуються допомога інших людей, час. І навпаки, підневільна праця людини, яка є лише додатком до машини і змушена цілий день повторювати ті самі операції, морально чи фізично калічить людину.

Повчальне оповідання

Олесь Гончар

Соняшники

Двері відчинилися, і до кабінету несміливо вступила огрядна дівчина в чорному шерстяному жакеті, запнута сніжно-білою хусткою.

- Оце, Меланіє, наш шановний гість, скульптор зі столиці, - заговорив сільський голова. – Він хоче ліпити тебе для виставки.

Скульптор стежив за дівчиною з нещадною зухвалістю митця. Меланія мовби навмисне заповзялася розвінчати всі його творчі задуми. Трималася вимушено, силувано й незграбно, криво посміхаючись і затуляючи губи хусточкою. Спочатку це тішило, згодом уже починало дратувати. Художник провів у селянки кілька днів, але так і не зміг її розворушити, не зумів „упіймати образ”. Пригнічений творчою невдачею, вирішив, не попрощавшись з „героїнею”, утікати з села. Але те, що він побачив по дорозі, приголомшило й осліпило скульптора: на широчезній рівнині, скільки сягає зір, яскраво золотились соняшники. Стояли до самого обрію, пишноголові, стрункі й незліченні, випромінювали світло своїми жовтогарячими коронами. Аж ось із глибини золотих плантацій білою чаєчкою виринула чиясь косинка, за нею з’явилась друга, третя. Дівчата рухалися міжряддями, і там, де вони проходили, з соняшниками творилось щось дивовижне. Втрачаючи свій царський дрімотний спокій, вони зненацька оживали, золото та рілля, здавалось, летіло стрімголов назустріч одне одному і, з’єднавшись на мить у поцілунку, знову пустотливо розліталось врізнобіч. У передній із дівчат скульптор впізнав Меланію. Щось майже величне було зараз в її поставі, в погляді, в рухах. Не йшла, а ніби напливала із золотого духмяного моря, гордо випроставшись, легко й ритмічно подзвонюючи у свої золоті литаври. Обличчя натхненно розшарілося і стало мовби тоншим, інтелектуальнішим, багатшим. Де взялась і врода, і характер, і чиста ідеальна чарівність ліній! Скульптор відчув раптом, як наяву молодіє, як уміння й обдарованість знову повертаються до нього. Запам’ятати, вхопити, виліпити! Отут, зараз, в цю мить!..

Поміркуй і дай відповідь:

Що допомогло героєві оповідання „упіймати образ” Меланії Чобітько?

Як ви розумієте слова видатного українського письменника і кінорежисера: „Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді”?

2.Чи будь-яка праця приємна і почесна

Праця завжди була невід’ємною частиною життя людини. Коли Адам і Єва жили у раю, праця була для них приємною втіхою. Але через гріх вона втратила таке забарвлення. Сказав Бог до Адама: „В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято” (Бут. 3:17-19).

  Але і в тяжкій праці Господнє милосердя не покинуло людину. Бог дав їй здібності і таланти – головні засоби до її життя і праці. Мама доглядає дітей, варить їсти. Тато майструє, аби зробити умови життя сім’ї більш зручними. Працювати мають навіть найменші члени сім’ї. Маленький братик може застелити своє ліжечко, сестричка – заплести косички, старший брат допомагає молодшим у навчанні, сестра прибирає у домі.

  Кожен має певну ділянку трудової діяльності: один будує, другий працює на полі чи коло господарства. Інші шиють, вишивають, гарно малюють, співають, складають музику вірші. Треті навчаються.

  Різні здібності і таланти є дарами Святого Духа нам. Одному дано дар творити руками своїми, а іншому - талант до мудрого слова; третього Дух Святий наділив здібністю до знання. Хтось отримує талант знати мови, а хтось – навчати мов.

Праця кожного потрібна і почесна. Гріхом є неробство, ухиляння від праці. Хто не працює, той не їсть, навчав апостол Павло, а тому, що багато хто просто метушиться, не працює, а тільки робить вигляд.

Поміркуй і дай відповідь:

  Як ти розумієш слова апостола Павла?

Повчальне оповідання

Л.Нечаєв

Як покататися на конику

Навесні, як тільки потеплішало, Дмитрика відвезли в село. „Дідусю, - попросив хлопчина незадовго, - покатаєш мене верхи на коникові?” – „А ти зумієш?” – „Це дуже просто! Я вже катався. У нас у місті біля цирку конячок напрокат дають. Мама заплатила гроші – і мене покатали”. Дідусь тільки посміхнувся у вус: „У нас, голубе, не за гроші – за інше катають. Зранечку і дізнаєшся...” Наступного дня, коли дідусь і Петрик прийшли до конюшні, хлопчина відразу ж застрибав: „Сади мене швидше на Чижика”. – „Почекай, почекай. Ти поснідав?” – „Та поснідав, поснідав!” – нетерпляче відповів Дмитрик. „А Чижик ще не снідав. Давай нагодуємо його”. Дмитрик приніс коневі пахучого сіна і знову повернувся до дідуся: „Ну, поїхали, чи що?” - „А ти вмився?” – „Звичайно, вмився!” – „І Чижик любить митися”. Коли разом причепурили конячку, дідусь нарешті одягнув на Чижика вуздечку, всадив на нього Дмитрика – і коник пішов крокувати. Покатався хлопчик – задоволений до бабусі в хату побіг про все розповісти. А дідусь: „Зачекай, зачекай! Тебе бабуся по голівці гладила?” Провів Дмитрик долонею по чубові Чижика і засміявся від задоволення. „От і добре, - сказав дідусь. – Послужили ви одне одному...”

Поміркуй і дай відповідь:

У чому повчальний зміст оповідання?

3.Як зробити свою працю духовною

Слід пам’ятати низку приписів щодо того, щоб і праця не стала гріховною, не обернулася на зло для інших.

  По-перше, праця має бути освячена Господом. Тому, щоб сумлінно працювати, маємо молитися і вранці, і ввечері, і під час служби у храмі Божому, щоб Господь благословив нашу роботу.

  По-друге, будь-який труд мусимо здійснювати з вірою. Туди, де немає віри, приходить тільки злочинна бездіяльність або бездуховна дія.

  По-третє, працю не можна перетворювати у свого кумира, надміру захоплюючись нею і задля неї забуваючи про Господа і церкву.

  По-четверте, роботу слід здійснювати без поспіху, осмислено.

  По-п’яте, праця має бути корисною, робити життя ближнього легшим і приємнішим. Суспільна користь кожного – першооснова щастя всіх.

  По-шосте, праця має відповідати тим нахилам і здібностям, які подарував кожній людині Святий Дух.

Це цікаво!

Відомий український філософ Григорій Сковорода назвав працю людини згідно з її здібностями „сродною”, тобто даною від народження.

  У книзі „Буквар світу” він, зокрема, писав: „Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше й найприбутковіше, але сим вони лише ошукують себе. Прибуток не є утіха, але мусить слугувати для задоволення тілесних потреб, а коли се й утіха, то не для серця; утіху для серця матимете у спорідненій праці”.

Поміркуй і дай відповідь:

Яку майбутню професію вважаєш для себе спорідненою, „сродною”?

  Повчальне оповідання

За легендою, Ангел смерті прилетів до Альберта Ейнштейна і сказав: „Пора, збирайся!» – „Благаю тебе, зачекай! Бо в мене так багато незавершеного!” – і геніальний учений попросив подарувати йому місяць життя. Рівно через місяць посланець з’явився вдруге. Однак Ейнштейн попросив іще місяць, щоб упорядкувати решту справ. Ангел смерті неохоче погодився, але попередив, що ця поступка остання. Тепер Ейнштейн дуже квапився і навіть сам собі дивувався, що здатен до таких темпів роботи: усе було завершено і впорядковано раніше визначеного терміну. Однак минув місяць, та ніхто не з’явився. Тяжке очікування змучило вченого, і він сам покликав ангела смерті. Але той здивував Альберта ще більше, коли сказав, що свого він і так добився: „Мені не потрібне твоє життя, мені потрібен твій поспіх, адже, поспішаючи, ти не міг замислитись і відступав від Духа Істини, вступаючи в бездумну і шалену гонитву, робив усе нові й нові помилки. І тепер люди, які використовуватимуть твої відкриття, принесуть самі собі стільки зла, що на неї не вистачило б моєї злої вічності”.

Поміркуй і дай відповідь:

Чому працювати слід без поспіху?

Який вид праці може зашкодити нашому духовному життю?

Біблійна історія

Притча про робітників у винограднику

Прочитай притчу і поміркуй, чи схожий ти на її героїв

Царство Небесне подібне до одного господаря, який ще вдосвіта вийшов найняти робітників у свій виноградник. Знайшовши кількох, погодив із ними плату по динарію за день і відправив на роботу. Згодом вийшов ще раз і побачив він іще кількох чоловіків, які були на ринку без роботи, і запропонував їм також попрацювати на винограднику. Так господар робив ще кілька разів через більший чи менший проміжок часу.

Коли ж настав вечір, то власник виноградника сказав до свого управителя: „Поклич робітників і дай їм зарплату, почавши з останніх і закінчивши першими”. Прийшли ті, що приступили до праці останніми і взяли по динарію. Перші думали, що вони візьмуть більше. Але і їм по динарію дісталось. Тоді вони почали нарікати на господаря: „Ці тільки годину працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту”. Пан відповів: „Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився ти працювати у мене на винограднику? Тож візьми своє і йди. Але я хочу дати й тому, хто прийшов останнім, як і тобі. Хіба я не маю права зробити зі своїми грішми так, як хочу? Чи твої очі заздрісні до того, що я добрий?”

Отак і в Царстві Небесному будуть останні першими, а перші – останніми!” (Див.: Мт. 20: 1-16).

Поміркуй і дай відповідь:

Наскільки справедливим ти вважаєш розподіл грошей господарем?

Чи підходить до цієї історії популярний серед частини людей вислів: „Не роби людям добро, бо воно повернеться до тебе злом”?

4.Чим у праці шкодить заздрість

Христова притча закликає нас цінувати працю кожного, наскільки б мізерною вона не була.

Уявімо собі звичайну побутову ситуацію. Ви всією сім’єю прибираєте вдома. Старшому братові доручили витрусити всі килими та хідники, сестрі – перемити весь посуд і підлогу. Вам же дісталося найменше: попідливати вазони. Звичайно ж, це робота найлегша, але чи не заслуговує вона так само на мамину і татову похвалу?

Однак зміст притчі далеко глибший. Виноградник слід розуміти у ній як нашу душу. Кожна приходить до Господа у свій час: котра в юному віці, котра – у зрілому, а котра – і під старість. Вечір є кінець віку, і кожен, хто навернувся до Господа, заслуговує на Його нагороду – благодать Святого Духа.

Тож притча про робітників у винограднику пояснює нам, що праця – це не просто вироблення чого-небудь, це не тільки фізична дія. Праці потребує, перш за все, душа. І призначення такої праці – творити добрі діла.

Творити добро ніколи не пізно. І краще пізно, ніж ніколи. З притчі випливає, що для Бога важливішою є не сам процес духовної праці, а наше бажання цією працею послужити собі, ближнім і Всевишньому.

У духовній праці найбільшою небезпекою для кожного є заздрість, тобто почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, вищістю, добробутом іншого; пристрасне бажання мати що-небудь, досягти, що є в іншого.

Заздрість є „рідною сестрою” гордині, тож і „лікуватися” від неї слід тими ж „мікстурами” – щирістю, зичливістю, а головне – вірою і любов’ю.

Поміркуй і дай відповідь:

Яку шкоду може принести заздрість іншим і самій людині?

Дехто схильний розрізняти заздрість білу (доброзичливу) і чорну (злобну). Чи погоджуєшся ти з такою думкою?