Давно помічено, що мистецтво може бути великою перетво­рюючою силою, засобом морального, інтелектуального і духовно­го формування особистості, але може мати і негативний вплив. Це стосується перш за все музики.

Музика є особливим видом мистецтва. Вона може надавати сенсу речам. Ті самі події можна сприймати по-різному, коли в їх зміст вплітається музика. Так, наприклад, посередні вірші, по­кладені на гарний мотив, можуть стати справжнім гімном цілого покоління (А. Сайчук, 1998).

Сила музики, чарівна краса симетрії звуків здатна вирвати людину з буденного одноманіття життя, створити навколо неї атмосферу чогось значного, справжнього.

Музика має великий емоційний вплив на людину, яка її слу­хає. До того ж її вплив не залежить від віку, освіти, професії, соціальної і національної приналежності слухача. Сприйняття музики не вимагає попередньої підготовки і доступне навіть ма­леньким дітям (В. Бехтерєв). Зрозуміло, що музичні образи, мова музики повинні відповідати віку людини.

Використання музики для стимулювання навчання і оздоров­лення має дуже давню історію.

Зв'язок між музикою і медициною такий же давній, як і істо­рія людства. Коріння виникнення музикотерапії як методу ліку­вання [Е. Уіїсек, 1975] сягає початків історії людства (IV тисячо­ліття до н. є.).

Музика в сиву давнину була засобом магічного керування си­лами природи, засобом впливу на демонів і богів та знаряддям

боротьби з хворобами і страхом смерті. У дав­ніх народів музика використовувалась не лише під час заклинан­ня і заспокоєння злого духа, а також: для активної розваги.

Високу оцінку лікувальний вплив музики отримав у медичній науці стародавніх Єгипту, Греції, Риму, де музичне мистецтво досягло вищого рівня. У Єгипті в період першої-шостої династій (2900—2270 роки до н. є.) за допомогою музики лікували душев­нохворих. У третьому сторіччі в Парфоянському центрі було по­будовано музично-медичний театр, де за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від журби, нервових розладів, сер­цевого болю.

Уже в 1500 роках до н. є. в Єгипті було три типи цілителів, які використовували музику: чаклун, жрець і лікар.

Відомі із грецької історії цілителі Ескулап, Орфей і Тимофій одночасно були і вправними музикантами. Особливе місце в історії розвитку музикотерапії належить Стародавній Греції. Греки ви­знавали терапевтичну цінність музики, особливо в галузі психіч­ної гігієни. Одна із семи муз — Євтерпа — була покровителькою музики. Бог сонця Аполлон був одночасно богом музики і меди­цини, що відображає тісний зв'язок між ними.

Про лікування музикою в часи розквіту грецької цивілізації ми довідуємось із повідомлень про вчення Піфагора, Платона й Арістотеля. За Арістотелем слухати музику важливіше, ніж її виконувати. Сократ звертав увагу на лікувальний вплив музики вже після звучання. Ескулап рекомендував музику при емоцій­них розладах. Платон вказував, зокрема, на етичну силу музики, яка у вихованні й освіті може бути засобом психо-гігієнічної про­філактики.

Ще в І столітті Піфагор рекомендував музику як панацею для тіла і душі. Він встановив, що, володіючи особливим впливом, музика здатна підвищувати і розвивати інтелект людини. Тому члени піфагорійської школи проводили заняття з математики під звуки музики. Пізніше, вже в наш час, американка К. Деймон зробила відкриття, яке підтвердило цю ідею. Вона довела, що за допомогою звуків людина здатна набувати певних якостей або позбуватися їх, змінювати свій емоційний стан і, звичайно ж, виліковуватись від хвороб.

Стародавні греки і римляни вірили, що слухання гри на цитрі сприяє процесу травлення.

Традиції лікувального використання музики у греків перей­няли римляни. Як вказує Е. Уіісек [1975], в античному Римі доб­ре знали про цілющий вплив музики і розрізняли його за харак­тером захворювань. Великий римський лікар Гален рекоменду­вав використовувати музику як протиотруту від укусів отруйних змій.

В Апулії (Італія) вважали ефективним застосування при ліку­ванні тарантизму (укус павука-тарантула) музики і танцю. Зразу ж після появи у хворих судом і психічних відхилень починали грати у зростаючому темпі на тамбурині з бубонцями. Хворі під всезростаючий ритм скакали і танцювали. Кажуть, що звідси і ви­ник танець тарантела.

Після падіння Римської імперії науковий дух старовини зане­пав, і медицина, а разом з нею і лікування музикою, на довгі століття були забуті.

У храмах музика відігравала важливу роль не тільки як ком­понент релігійних звичаїв, але і як засіб для гармонії почуттів і втихомирення людей. Відомості про лікувальне використання музики починали з'являтись не тільки в релігійній, але й у світ­ській літературі.