Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791)

Творчість геніального австрійського композитора Моцарта вражає своєю багатогранністю. Проживши неповних 36 років, він створив безліч творів у всіх існуючих в його епоху жанрах і формах. Але, на відміну від Гайдна, основне значення якого полягало в області інструментально-симфонічної та камерної музики, Моцарт залишив у всіх жанрах, в яких він писав, твори неминущого значення. Його симфонії, опери, твори для хору з оркестром, квартети, тріо, сонати, концерти однаково значні і досі вважаються найвищим рівнем музичної думки. Як музикант він синтезував усі досягнення минулого, довівши до досконалості всі музичні жанри і перевершивши майже всіх своїх попередників.

Вольфґанґ Амадей Моцарт (з нім.Wolfgang Amadeus Mozart) народився 27 січня 1756 року в родині Леопольда Моцарта, скрипаля і композитора при дворі Зальцбургського архієпископа. Батько Моцарта був одним з відомих музичних педагогів Європи, його праця «Есе з основ гри на скрипці», що була видана у 1756 році, пережила декілька видань.

Геніальна обдарованість дозволила Моцарту вже з чотирирічного віку писати музику, дуже швидко оволодіти мистецтвом гри на клавірі, скрипці, органі. Батько вміло керував заняттями сина. У 1762-71 роках він організував гастрольні поїздки – при Дворі курфюрста Баварії в Мюнхені, при Імператорському дворі у Відні та Празі, при дворах в Манґаймі, Парижі, Лондоні та Гаазі.

Талант його дітей – старша сестра Вольфганга, Марія Ганна, була обдарованою клавесиністкою, сам він співав, диригував, віртуозно грав на різних інструментах та імпровізував – всюди викликав захоплення.

Перебуваючи 1770 року у Римі Моцарт був удостоєний аудієнції папи Климента XIV – вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак – Орденом Золотої шпори.

У поїздках Вольфганг знайомився з музикою різних країн, освоюючи характерні для епохи жанри. Так, знайомство з Й. К. Бахом у Лондоні, викликає до життя перші симфонії (1764 рік). Вони наслідували галантний, жвавий та енергійний стиль музики Йоганна Крістіана, який став вчителем хлопчика.

У Відні 1768 року він отримує замовлення на опери в жанрі італійської опери-buffa – «Удавана простачка» і німецького зінгшпіля – «Бастьєн і Бастьєнна». Роком раніше в Зальцбурзькому університеті була поставлена шкільна опера«Аполлон і Гіацинт».

Особливо плідним було перебування в Італії, де Моцарт удосконалюється в контрапункті у Дж. Б. Мартіні (Болонья), зустрічається з Н.Піччіні і Дж.Б.Саммартіні в Мілані, з Н.Іоммеллі, Дж.Ф. Майо і Дж.Паізіелло які очолювали неаполітанську оперну школу. Ставить в Мілані оперу-серіа «Мітрідат, цар понтійський» (1770 рік), а в 1771 році оперу «Луцій Сулла». За наполяганням Мартіні він був екзаменований у відомій Болонській філармонічній академії і був прийнятий в члени цієї академії.

Та незважаючи на талант сина, не знайшовши для Вольфганга відповідного місця служби в Італії, Леопольд і Вольфганг були змушені повернутися в Зальцбург для виконання обов’язків придворного концертмейстера у архієпископа графа Ієроніма Коллоредо.

Залишаючись в Зальцбурзі, Моцарт цілком віддався композиції: в цей час з’являються симфонії, дивертисменти, твори церковних жанрів, а також перший струнний квартет – ця музика незабаром забезпечила автору репутацію одного з найталановитіших композиторів Австрії.

У 1777-79 роках Моцарт робить невдалі спроби влаштуватися в Мюнхені, Мангеймі, Парижі. Поїздки в ці міста принесли, однак, багато емоційних (перша любов – до співачки Алоїзії Вебер, смерть матері) і художніх вражень, що відбилися, зокрема, в клавірних сонатах (ля мінор, ля мажор з варіаціями та“Rondo alla turca”), в Концертній симфонії для скрипки і альта з оркестром та інші. Окремі оперні постановки – «Сон Сципіона» (1772 рік), «Цар-пастух»(1775 рік), обидві в Зальцбурзі; «Уявна садівниця» (1775 рік, Мюнхен).

У січні 1781 року при дворі курфюрста Карла Теодора була поставлена опера Моцарта “Ідоменей, цар Критський”.

Прибувши з Мюнхена до Відня, куди попрямував на коронаційні урочистості архієпископ, Моцарт порвав з ним, відмовившись повернутися в Зальцбург.

Чудовим віденським дебютом Моцарта став зінгшпіль «Викрадення із сералю»(1782 рік). Тоді ж він одружується на Констанці Вебер – молодшій сестрі Алоїзії.

У цей час Моцарт знайомиться з Йозефом Гайдном – це знайомство переростає у міцну багаторічну дружбу та значний творчий взаємний вплив. У відомому листі від 1785 року Моцарт присвячує Гайдну свій цикл з шести квартетів.

У 1784 році Моцарт стає масоном, цей крок безпосередньо відбивається на його творчості та подальшому житті. У той час багато відомих у Європі вчених, поетів, письменників, музикантів входили в масонські ложі (Гайдн також був масоном), масонство розповсюджувалося і в придворних колах.

У цей час Моцарт починає тісно співпрацювати з придворним лібреттистом Л. да Понте. Л. да Понте сприяв постановці на сцені Бургтеатру опер, написаних на його лібрето: двох оперних шедеврів Моцарта – «Весілля Фігаро» (1786 рік) і«Дон-Жуана» (1788 рік). “Весіля Фігаро “ завоювала величезну популярність у Празі. Моцарт був запрошений диригувати кількома виставами. У січні 1787 року він та його дружина Констанца провели близько місяця в Празі. Директор оперної трупи Бондіні замовив йому нову оперу.

Опера “Дон Жуан” була вперше представлена в Празі 29 жовтня 1787 року. Тріумф цієї опери можна вважати вершиною творчого шляху геніального композитора.

У травні 1787 року помирає батько композитора.

Після повернення до Відня наприкінці 1787 Моцарта почали переслідувати невдачі, а під кінець життя – злидні. Постановка Дон Жуана у Відні в травні 1788 закінчилася провалом.

Зважаючи на безнадійність ситуації, що склалася у Відні, у квітні 1789 року Моцарт вирішив зробити концертну поїздку до Берліна, де сподівався знайти собі місце при дворі пруського короля Фрідріха Вільгельма II.

Останніми безсмертними творіннями моцартівського генія стали опера «Чарівна флейта»,замовлена у 1791 році Е.Шіканедером – письменником, актором, імпресаріо, давнім другом Моцарта – і скорботний величний Реквієм, не завершений композитором.

Опера «Чарівна флейта» (в лібретто Е. Шиканедера використано багато джерел) – один з найяскравіших прикладів моцартівського художнього синтезу. Під покровом чарівної казки з заплутаним сюжетом ховаються утопічні ідеї мудрості, добра і справедливості, характерні для епохи Просвітництва (тут також позначився і вплив масонства – опера багата на масонську символіку).

Раптовість смерті Моцарта, таємничі обставини замовлення Реквієму (як з’ясувалося, анонімне замовлення належало якомусь графу Ф. Вальзаг-Штуппаху, який мав намір видати його за свій твір), поховання в загальній могилі – все це дало привід до поширення легенд про отруєння Моцарта, які не отримали жодних підтверджень.

Втілюючи характерні риси віденської класичної школи, Моцарт узагальнив досвід італійської, французької, німецької культури, народного і професійного театру, різних оперних жанрів і ін.

У 1862 році Людвіг фон Кехель видав каталог творів Моцарта в хронологічному порядку. З цього часу найменування творів композитора зазвичай включають номер за Кехелем – так само, як твори інших авторів зазвичай містять позначення опусу. Вказівник Кехеля шість разів переглядався. У 1964 видавництво «Брайткопф і Хертель» (Вісбаден, Німеччина) опублікувало глибоко перероблений і доповнений вказівник Кехеля. У нього включено чимало творів, для яких доведено авторство Моцарта і які не були згадані в більш ранніх виданнях.

Відео про композитора знаходиться за цим посиланням.