Я, як і героїня А.Ахматової,

«научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб уталить ненужную тревогу.

Когда шуршат в овраге лопухи,
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной».

 У народі кажуть: «Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти». Мої друзі – книжки. Духовний світ мій можна читати за такими творами: «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха, «Старий і море» Е..Хемінгуея, «Злочин і кара» Ф.М.Достоєвського, «Майстер та Маргарита» М.Булгакова, «Відторгнені» В. Гюго,  новели О.Генрі «Дари волхвів» та «Останній листок», «Різдвяна пісня у прозі» Ч.Діккенса, «Маленький принц» А. де Сент- Екзюпері .Але якби я опинилася, як і Робінзон, на безлюдному острові, то взяла б туди найголовнішу книгу – Біблію.

Працюючи у школі, я вивела для себе формулу, що особистість може виховати лише особистість. У вихідні дні продовжую навчати, але більше сама навчаюся, завдяки заняттям моральності та християнської етики у недільній школі, що при славутицькому Свято-Іллінському  храмовому комплексі. Люблю подорожувати, гарну музику, відпочинок на природі. Залюбки проводжу дозвілля  у наметі на березі річки. Люблю все, що пов’язане з прекрасним: музеї, галереї, театральні вистави тощо. Завжди із завмиранням серця відвідую мистецькі заходи. Можу годинами блукати вулицями прекрасного міста, досліджуючи його архітектуру та скульптуру.

Але є й те, що я, як і ліричний герой Володимира Семеновича Висоцького, не приймаю:

Я не люблю открытого цинизма…

Я ненавижу сплетни в виде версий,

Червей сомненья, почестей иглу…

Я не люблю себя, когда я трушу,

Обидно мне, когда невинных бьют,

Я не люблю, когда мне лезут в душу,

Тем более, когда в нее плюют.

Гарно в житті купити квартиру, ще краще – збудувати будинок, добре – народити сина і посадити дерево, а ще краще – звести храм, хай невеликий, але храм своєї душі і твердо знати, кому поклонятися і у якого вівтаря служити. У особливо складні моменти життя  римую для душі:

Кто ты такой – бродяга или странник,

Ты Ангел, Бес иль Сатана,

Каких чужих краёв изгнанник,

Где твой приют, твоя страна?

Ты по дорогам весело кочуешь,

Неся тяжёлый в этой жизни крест.

Под солнцем гибнешь, под дождём ночуешь,

Не находя нигде знакомых мест.

Что ищешь ты, к чему стремишься, странник,

Каких ещё не покорил дорог?

Ты для других и для себя изгнанник, -

Найди где счастье, где родной порог.

Добре, коли хтось може сказати із вдячністю про тебе, прийти за порадою, підтримкою. Тому я намагаюся жити так, щоб «не було соромно за бездумно прожиті роки».