У кімнаті була півтемрява. Сніг, в якому відчувалися краплини дощу, дзвінко падав із сіренького неба. Я сиділа на підвіконні, перечитувала старі матусині листи. Аж раптом моє існування осяяла думка, думка про майбутнє, подальше життя людей.

Для дерева потрібне коріння щоб рости і набиратися сил, так і людині потрібно знати своє минуле. Адже минуле – це ключ до побудови, до відкриття, до процвітання. У народі справедливо стверджують: «Хто не знає свого минулого, у того немає майбутнього».

 У нашому теперішньому світі мало чого позитивного відбувається: покірні громадяни, недолуга влада, сірі будні. До того ж , голова йде обертом від усіляких чвар та роздорів.

Чому люди забули, чому не пам’ятають про те, якими були наші пращури? Де поділися відважні мрійники Дон Кіхоти, справедливі Робіни Гуди, непереможні та стійкі Жанни Д'Арк, а також романтики Трістани? Так, це дуже сумно…

Сподіваюся, що ви прислухаєтеся до моєї поради. Учіться та учіть. Маю надію, що ви та ваші діти будуть жити у доброму, справедливому світі, у якому знайдеться місце для багатьох героїв.

Хочеться вірити, що молоді люди, які будуть творити майбутнє, – це цілеспрямовані, безкорисливі особистості. Їх прагнення – суспільство щасливих людей, фізично міцних і морально стійких. Але щоб досягти гармонії, необхідно провести грандіозні зміни, як в навколишній дійсності, так і всередині самої людини. Людина може створювати машини, щоб вони служили їй. Людина може зробити родючими застиглі пустелі. А що робити з самою людиною? Чи вийде у неї  коли-небудь звільнитися від своїх недоліків, переступити через жадібність, користь, заздрість, лінощі? Якщо зможе, то ким буде людина без властивих їй  слабкостей? Який буде світ, в якому панують тільки веселощі, і немає боротьби добра зі злом, без якої буття людини понуре і не має сенсу?

Где есть Христос, там будет и Иуда,
А где Иуда, там всегда кресты.
Жизнь не изменит никакое чудо,
За исключеньем чуда доброты!

Пока про зло не позабудут люди,
Земля не станет колыбелью роз.
Из века в век так было, так и будет,
Добро и Зло - Иуда и Христос.

А чи припустима конструкція подібного суспільства? Євгеній Замятін у своєму романі «Ми» показує, до чого може призвести влада технократії. Жителі Єдиної Держави вже давним-давно не люди. Це машини, якими управляє Благодійник. Він веде їх до переваги розуму над Всесвітом. Всі вони складові єдиного гармонійно пристрою. Винищення минулого, очищення пам’яті, звільнення від людських емоцій – це те, що знаходиться в основі цих товариств. Такі принципи є до такої міри жорстокими і несправедливими, що постає питання: чи необхідно людям суспільство, збудоване

такою ціною? Молоді потрібно замислитись над цим і твердо дати відповідь. А вона очевидна, ще Роберт Рождєственський вказав на неї:

Человеку надо мало:

чтоб искал и находил.

Чтоб имелись для начала

Друг – один и враг - один...

Человеку надо мало:

чтоб тропинка вдаль вела.

Чтоб жила на свете мама.

Сколько нужно ей -  жила.

Человеку надо мало:

после грома -  тишину.

Голубой клочок тумана.

Жизнь -  одну.

И смерть - одну.

…Это, в сущности,- немного.

Это, в общем-то,- пустяк.

Невеликая награда.

Невысокий пьедестал.

Человеку мало надо.

Лишь бы дома кто-то ждал.