Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Январь » 25 » Письменники, що народилися сьогодні - 25 січня
15:29
Письменники, що народилися сьогодні - 25 січня

Народилася Вірджинія Вулф 25 січня 1882 року в Лондоні у сім’ї відомого літератора Леслі Стівена — автора «Історії англійської думки у вісімнадцятому столітті» і популярного «Словника національних біографій». У будинку Стівенів бували письменники, науковці, знані у світі митці, тому дитинство і юність Вірджинії промайнули в атмосфері широких культурних інтересів. Через хворобу вона отримала домашнє виховання, а її улюбленим місцем занять була багатюща бібліотека батька. Чимало значило для неї спілкування з братами Тобі й Андріаном, які навчалися в Кембриджському університеті, а також із їхніми студентськими друзями. Важливу роль відіграла у її житті і сестра Ванесса, яка згодом стала відомою художницею. У 1904 р. діти Леслі Стівена залишили батьківський дім, переселившись у район Блумсбері, поблизу Британського музею. Їхній будинок на Гордон-сквер став центром «групи Блумсбері», що об’єднувала молодих представників художньої і наукової інтелігенції. З нею були пов’язані письменники Дж. Літтон-Стреч, Е. Форстер, мистецтвознавець Р. Фрай, журналіст Л. Вулф — чоловік Вірджинії, художник К. Белл — чоловік Ванесси. Душею групи була Вірджинія, яка приваблювала співрозмовників глибокими судженнями, чарівністю та іронією. Основні ідеї, з приводу яких тривали бурхливі дискусії, були запозичені з книги кембриджського професора Д. Мура «Принципи етики». Стосувалися вони проблеми радості людського спілкування і сприйняття творів мистецтва. Група заперечувала вікторіанські моральні обмеження та цінності, підтримувала авангардистський рух.
Перші публікації Вулф з’явились на початку ХХ ст., зокрема газета «Гардіан» у 1904 р. надрукувала її рецензію. Дещо пізніше вона стала поетичним рецензентом газети «Таймс літерарі саплмент», і співпрацювала з цим престижним виданням понад 30 років. Вулф написала сотні рецензій на літературні твори, оглядів, статей. До кінця Першої світової війни зарекомендувала себе як цілком сформований теоретик літератури. На неї відчутно вплинула творчість М. Пруста, російський класичний роман, вона закликала оновити англійську літературу в есе, опублікованих у періодиці, а в 1925 р. виданих у збірці «Звичайний читач».
У своїх романах («Кімната Джейкоба», 1922; «Місіс Делловей», 1925; «До маяка», 1927, та ін.) В. Вулф прагнула відтворити пульс живої реальності, кардіограму свідомості людини — припливи та відпливи хвиль життя. Вона часто виступала з лекціями перед різними аудиторіями, зокрема й перед студентами Кембриджського університету. Згодом вони були надруковані під заголовком «Своя кімната» (1929), стали своєрідною біблією фемінізму, «іконою» руху за жіночі права.
Обґрунтувавши естетичні принципи модернізму у своїх статтях, Вулф реалізувала їх у художній творчості, зокрема романістиці.
Останні роки життя Вулф припали на початок Другої світової війни. Багато сил забрали в неї переживання інтенсивних бомбардувань Лондона: під час одного з нальотів було зруйновано її дім. Трагічні події погіршили її здоров’я. Розпочалась важка нервова депресія, яка завершилась самогубством 28 березня 1941 року.

 

Літературна творчість Вірджинії Вулф

Письменницька історія Вірджинії Вулф від перших, традиційних за манерою письма, романів «Велика мандрівка» (1915) і «Ніч і день» (1919) до останнього, модерністського, «Між актами» (1941) — своєрідний літопис розвитку модернізму з його новаціями й художніми здобутками, прагненням до синтезу мистецтв і суперечливою діалектикою. Любов до споглядання прекрасного у мистецтві позначилася на техніці письменниці. Естетизація процесу роздумів, «потоку свідомості» під її пером сягають такого рівня, що його неможливо назвати потоком, оскільки потік неподільний і безперервний, а внутрішній світ, індивідуальна свідомість її героїв і героїнь легко розщеплюється на атоми вражень.
Помітною в культурному житті Англії була літературно-критична і видавнича діяльність Вірджинії Вулф. Створене подружжям Вулф видавництво «Хогард прес» публікувало твори Т. С. Еліота, Кетрін Менсфілд, самої Вірджінії. Її статті про письменників минулих епох і сучасних авторів визнані класикою англійської літературної критики (збірки «Рядовий читач», 1925, 1932). Вона писала про Дефо, Філдінга, захоплювалася Стерном, високо оцінювала майстерність Джейн Остін і Т. Гарді. Неперевершеним майстром психологічного роману вважала М. Пруста, який, на її думку, проникає в глибини емоційного життя людини. Різнобарвності романних форм присвячена її робота «Види роману» (1929), де подано типологію романістів різних епох із притаманними їм особливостями зображення життя й людини. Письменників вона поділяла на «оповідачів правди» (Дефо, Свіфт, Троллоп, Мопассан), «романтиків» (Скотт, Стівенсон), «майстрів створення характерів» (Діккенс, Остін, Дж. Еліот), «психологів» (Г. Джеймс, Достоєвський, Пруст), «сатириків і фантастів» (Стерн), «поетів» (Е. Бронте, Гарді). Корінною ознакою роману Вулф вважала зображення життя загалом і людини зокрема: «роман є єдиним видом мистецтва, котрий змушує нас повірити в себе, що він містить повну і правдиву картину життя реальної людини», «один елемент залишається постійним в усіх романах — людський елемент».
Сучасну їй епоху Вірджинія Вулф розглядала як період пошуків у літературі, відзначаючи його деградацію порівняно із надбаннями письменників ХVІІІ—ХІХ ст. Тому значними для неї були пошуки письменниками нових шляхів. У своїй програмній статті «Сучасна художня проза» вона порівняла два покоління письменників — сучасників, названих «спіритуалістами» (Джойс, Лоуренс, Еліот і вона сама), і попередників — «матеріалістів» (Голсуорсі, Беннет, Веллс). Не заперечуючи здобутків «матеріалістів», Вірджинія Вулф не вважала, що вони виправдали покладені на них сподівання.
«Саме тому, що їх цікавить не душа, а плоть, вони розчарували нас», — зауважувала Вулф. У їхніх романах зображення матеріального, зовнішнього превалює, а «життя вислизає». «Чи не є для романіста завданням передати більш вірно й точно цей невідомий, мінливий і невловимий дух, яким би складним він не був?» — запитувала вона. Оскільки впродовж навіть одного дня свідомість сприймає міріади вражень, то завдання митця — передати цей «безперервний потік незліченних атомів». Особливий інтерес для модерністів, на думку Вулф, становить те, що є «в підсвідомості, у важкодоступних глибинах психології».
Поколінню «матеріалістів» вона протиставляє Дж. Джойса, який зумів відмовитися від важливих для романістів минулого умовностей, завдяки чому наблизився до життя. Особлива роль, на її погляд, належить російським письменникам: «Найелементарніші згадки про сучасну художню прозу навряд чи можуть обійтись без зазначення про російський вплив… писати про художню прозу, не враховуючи російської, значить даремно гаяти час». У статті «Російський погляд» (1925) вона розмірковує над значенням творчої спадщини Толстого, Достоєвського, Чехова, письмо яких захоплювало її своїм психологізмом. Кожен із них по-своєму привернув її увагу: Чехов — «постійним інтересом до душі людини»; Достоєвський — «стихією почуттів». Видатним романістом вона вважала Толстого.
У середині 20-х років ХХ ст. Вірджинія Вулф написала романи «Місіс Делловей» (1925) і «До маяка» (1927), які, на думку літературознавців, є вершиною її творчості.

 

Категорія: Зарубіжна література | Переглядів: 462 | Додав: uchitel | Теги: Вулф, Вірджинія, Біографія | Рейтинг: 5.0/1