Еріх Марія Ремарк. Фото 1916 р.
Візитівкою Оснабрюка є мир. Мешканці цього міста, що розташувалося на північному заході Німеччини, плекають «мирну» традицію вже багато століть. У 1648 р. у ратуші Оснабрюка було укладено Вестфальський мир – угоду між католицькою династією Габсбургів та протестантською Швецією. Цей пакт завершив Тридцятилітню війну, заклав підвалини нового устрою в Європі. Тоді Оснабрюк був на межі конфлікту. Місто дотримувалося нейтралітету, тож його вибрали для переговорів.
А ще в Оснабрюці народився один із найпопулярніших німецьких письменників – Еріх Марія Ремарк. Творчість Ремарка – це протест війні. Сам письменник називав себе «войовничим пацифістом». Така позиція дорого обійшлася Ремаркові: він був змушений утекти з гітлерівської Німеччини й після поразки нацистів не повертався на батьківщину.
Музей – а він же пам’ятник!
…Ремарк народився 22 червня 1898 року. Авторові цих рядків пощастило
побувати в Оснабрюці наприкінці червня, якраз напередодні річниці
народження письменника. Тому точно можу сказати, що в день, коли Еріх
з’явився на світ, у місті пахло липою. Аромат липового цвіту – один із
головних спогадів із мандрівки в Оснабрюк.
Ринкова площа Оснабрюка. Перший будинок праворуч – Центр миру імені Ремарка
Узагалі, тут багато дерев і парків, зелено й тихо. Більшість мешканців міста воліє пересуватися на велосипедах. У місті не злічити кнайп, у яких можна замовити улюблений напій Ремарка – кальвадос. За два дні, проведені в Оснабрюці, здалося, що життя тече спокійно й неквапливо. Це провінція в найкращому сенсі слова.
Перше, що хотілося відшукати в Оснабрюці, – це пам’ятник Ремаркові. Проте виявилося, що монумента в місті немає. На честь письменника тут названо вулицю та готель. А ще є Центр миру імені Ремарка, у котрому діє музей.
Традиція споруджувати пам’ятники видатним людям у Німеччині не така популярна, як у наших краях. Пан Екуард, місцевий шанувальник Ремарка, не міг збагнути нашого подиву. «Якщо хочеш вшанувати видатну людину, не обов’язково ставити скульптуру. По-моєму, музей – це найкращий пам’ятник», – вважає мешканець міста.
Будинок, у якому народився Ремарк
Музей розташований за кілька кроків від славетної «вестфальської» ратуші, тієї самої, в якій було укладено Вестфальський мир. Під час Другої світової війни муніципалітет згорів. Пощастило, що збереглися зовнішні стіни: у повоєнний час ратушу відбудували.
Центр-музей Ремарка – дорогоцінна знахідка для шанувальників письменника! Фотографії, листи, перші видання книг, особисті паспорти Ремарка (зокрема й Республіки Панама), посмертна маска… Є стіна, на якій зібрано маленькі репліки видань Еріха в різних країнах. Знайшлася також графа для України (щоправда, охоплено далеко не всі видання).
Вражають рукописи романів. Ось вона – жива творчість, слова, які так влучно проклали собі дорогу до читацьких сердець! Кілька аркушів – це чернетка роману «На західному фронті без змін». Ремарк писав маленькими літерами, робив великі проміжки між рядками, вносив багато правок.
У музеї є на що глянути
У музеї є відео з Ремарком. Один із найбільш цікавих записів – інтерв’ю Еріха. Читач звик пізнавати Ремарка «по той бік» книжкового паперу, а тут він живий: упевнений погляд, зморщене чоло, твердий голос.
Минулого року експонати центру «гостювали» в Києві, у Музеї однієї вулиці.
Світ направду тісний! Коли наша група вибирала книги у торговій ятці в приміщенні центру Ремарка, то почула: «А ви з України?» Виявилося, що одна зі співробітниць музею – Елла Кононюк – колишня киянка. Вже 18 років вона мешкає у Німеччині.
Перший дім, перша школа
На вулиці Янштрассе, 15 – невеличкий будинок. Тут минули перші дні
Ремарка. На вікнах дому – малюнки павучків, рибок і метеликів.
Виявляється, нині тут дитячий садок. Погодьтеся, годі вигадати кращу
метафору для такого місця!
Стенд із виданнями Ремарка
На Янштрассе є аж чотири будинки, в яких мешкала сім’я Ремарка. Родина письменника жила бідно, тому часто переїжджала. Наприкінці минулого століття цей район називали «пустирем», і тут можна було знайти дешеве житло.
На будинку з 23-м номером є меморіальна дошка, яка свідчить про те, що сім’я Ремарка жила тут із 1910 до 1913 року. Нині ця будівля належить студентським спілкам.
«Йому було б до смаку, що цей дім став резиденцією для молоді та студентів, які з’їжджаються зі всього світу на навчання в Оснабрюк», – заявила під час відкриття меморіальної дошки пані Біргіт Борнеман, яка займається студентськими справами Оснабрюка. Ось вам іще одна метафора!
Янштрассе завершується красивою тополиною алеєю. Тут полюбляв гратися маленький Еріх. Це місце було одним із його улюблених в Оснабрюці. Ремарк описував їх у «Західному фронті…».
Рукопис «На західному фронті без змін»
Ще одне знакове місце – Домшуле, школа, в якій навчався Ремарк у початкових класах. Це стара будівля із потьмянілої цегли. Якщо зайти всередину, то виявиться, що це по-сучасному оснащений заклад.
Дивовижно, але більшість учителів, із якими вдалося поспілкуватися в школі, не знали, що там навчався Ремарк! Довелося показувати мапу та музейний путівник… Викладачі охоче погодилися поговорити про Ремарка. Учителька літератури Сабіна Йохіммайєр розповіла, що дітям організовують екскурсії маршрутами слідами письменника, а його твори вивчають у 10–му класі. «За програмою, на уроці літератури читають «На західному фронті без змін». Учні читають роман із великим зацікавленням, навіть ті, хто не читає книг», – розповіла пані Сабіна.
Читання на один фронт
Вхід у Домшуле — школу, у якій навчався Ремарк
«На західному фронті без змін» – найбільш видатний твір Еріха Марія Ремарка. Він приніс йому всесвітню славу й зробив його багатим.
Утім, мало хто з німців знає доробок Ремарка глибше. Більшість земляків письменника не читала «Трьох товаришів» і «Тріумфальну арку» – найпопулярніші твори Еріха в Україні (як і в Росії). Не кажучи вже про «Возлюби ближнього свого», «Чорний обеліск», «Час жити і час помирати»… Зокрема, кілька вчителів зі школи і пан Екуард, із яким ми гомоніли в музеї, зізнались, що прочитали лише «Фронт…»
«Німеччина пізно відкрила для себе Ремарка, — пояснила співробітниця музею Елла Кононюк. — Він більшу частину життя провів у еміграції. Перед війною його книги були заборонені, а самого Ремарка називали ворогом. Довгий час кліше зберігали силу. Щось подібне в Україні – ставлення до Бандери… Навіть тоді, коли Ремарк нажив слави у всьому світі, його не сприймали в Німеччині».
Зате в Радянському Союзі, який переміг у війні проти Німеччини, книги Ремарка видавали велетенськими тиражами. Це одна з причин, чому твори письменника знають ліпше в наших краях, аніж над Рейном.
Ратуша Оснабрюка, в якій було укладено Вестфальський мир
У 1933 р. Еріх Марія Ремарк був змушений виїхати з Німеччини, бо потрапив у немилість до Націонал-соціалістичної партії. Політична сила Адольфа Гітлера перемогла на виборах, отримавши, зокрема, в Оснабрюку майже третину голосів. Чим Ремарк насолив гітлерівцям? Вони вважали, що роман «На західному фронті без змін» охолоджував патріотизм німців. Адольф Гітлер готувався до нових завоювань – пацифіст Ремарк йому не подобався. У Німеччині палили книги письменника, піддавали репресіям родину.
Письменник став противником війни після того, як сам пережив горнило фронту – у роки Першої світової. Він потрапив на війну, записавшись до війська добровольцем. Ремарк згадував, що в школі їх виховували на вірі в незвичайну унікальність Німеччини. «Але, як тільки ми потрапили на війну, наші переконання розвіялися, — писав Ремарк від імені головного героя «На західному фронті без змін». – Тепер ми дещо побачили і зрозуміли». Навіть після війни Ремарк зневажливо ставився до своєї батьківщини. Якось він написав, що феномен Гітлера продовжує жити «глибоко в мілітарній душі Німеччини».
Ремарк у повоєнному Берліні
До самої смерті Ремарк прожив у еміграції. Після війни він повертався в Німеччину лише кілька разів. Переважно – в Оснабрюк.
Цікаво знати…
Муніципалітет Оснабрюка зробив мир однією з принад міста. Раз на два
роки міська влада присуджує премію миру імені Еріха Ремарка. Її
отримують видатні діячі, які сприяють порозумінню та злагоді.
У 2005 році таку нагороду отримав Юрій Андрухович. Цьогоріч одну з премій присуджено уродженцю України Григорію Паську – російському військовому журналістові, в’язневі сумління, який кілька років відбув у тюрмі за звинуваченням у державній зраді.
Взагалі, премію миру часто отримували вихідці з України: у 1991 р. відзнаку вручали вперше, і її отримав дисидент Лев Копелєв (народився в Києві); а в 2001 р. премія дісталася білоруській письменниці Світлані Алєксієвіч, уродженці Івано-Франківська.
За матеріалами сайту: http://litakcent.com