Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Сентябрь » 6 » Мистецтво трипільців та скіфів. Культура міст Північного Причорномор'я.
20:21
Мистецтво трипільців та скіфів. Культура міст Північного Причорномор'я.

Інформаційний матеріал для самостійної підготовки учнів.

  1. Трипільська культура. Декоративно-ужиткове мистецтво: кераміка та її орнаментальне оздоблення

Трипільська культура (5400 -2600 рр. до н.е.) зародилася в так званому мідному віці, або ж енеоліті. Почався розклад первіснообщинного ладу, а, як наслідок, змінились погляди у комплексі вірувань. Це знайшло відображення у кераміці, монументальній скульптурі, орнаменті та поховальному обряді. Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство, а також скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство та металообробка. Основним економічним осередком тогочасного суспільства була велика сім'я, котра складалась із кількох парних сімей. Місцями проживання багатосімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім'я могла проживати і в окремій будівлі).

Трипільські поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджувались у межиріччі південного Бугу та Дніпра. Найголовнішим елементом у плануванні таких «протоміст» було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1 – 3.5 км, з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Трипільці були язичниками. Поклонялися богам землі, неба та ін. Проводили ритуали, приносили жертви богам.

Надзвичайно розвинутим, як на той час, було хліборобство. Трипільці вирощували злаки, про які нині відомо лише фахівцям в цій галузі. Відходи, які виникли в процесі переробки зерен, використовували як домішки до розчинів, котрими обмазували дерев'яні каркаси будинків, до глини. Землю обробляли кам‘яними мотиками і дерев'яними ралами. Урожай збирали серпами, виготовленими з пластин кременю, які вставляли на половину ширини в паз, вирізаний і дерев'яній або роговій оправі. Поширеним було також тваринництво, про що свідчать численні знахідки керамічних статуеток биків, корів, овець, кіз, свиней і навіть коней; а також розкопки трипільських смітників. Тварин вирощували як на м'ясо, так і задля вовни та молока. Також було поширене мисливство та рибальство. З розвитком господарства виникла потреба розвитку ремесел: металургії, гончарства, текстилю. Трипільці володіли великим природнім скарбом – покладами кременю, що зумовило появу металургії. З кременю виготовляли знаряддя праці (ножі, вістря списів, мотики та ін.). З міді виготовляли сокири, різні прикраси. Розвивалося ткацтво, обробка шкіри. Використовувались такі техніки ткацтва, як килимове, просте килимове переплетення, комбіноване ткацтво. Трипільська культура сприяла виокремленню деяких виробництв в самостійні галузі, появі майстрів-професіоналів, створення спеціальних інструментів і верстатів.

Трипільське гончарство набуло дуже високого рівня, що дає право назвати цю галузь не «ремеслом», а «мистецтвом». Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, розмаїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю і художнім вирішенням й живопису. Характерно, що кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первісних європейських племен. Трипільці створювали дивовижний посуд різних форм з різними способами оздоблення. Особливої уваги заслуговує антропоморфна пластика трипільців. Саме антропоморфні зразки виробів трипільської кераміки є носіями інформації про духовне життя трипільців. Скульптурна пластика дає уявлення про естетичні погляди трипільців. Матеріалом для таких виробів переважно була обпалена керамічна глина-теракота, хоча на ранньому етапі розвитку рідко траплялися антропоморфні статуетки із кості, міді та каменю.

За всю історію досліджень з понад 3 тис. статуеток неушкодженими було знайдено лише 103. Статуетки здебільшого зображають жінок (90 %), чоловіків набагато менше. Окрім антропоморфних фігурок трапляються і зооморфні. Деякі фігурки зображають різні предмети: моделі глиняних вівтарів, жител, моделі крісел і столиків, антропоморфні посудини та ручки ковшів, різні амулети, тощо.

Найдавніший трипільський посуд різноманітний за формою та розмірами, але його об'єднує характерний декор, який утворюють заглиблені візерунки, жолобки яких заповнені білою глиною. Кераміку раннього Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орнаментальний декор. Серед орнаментів домінують елементи трипільських спіралей. Жіночі фігурки раннього Трипілля вирізняються мініатюрними розмірами. Серед них є сидячі фігурки, і стоячі, що нагадують фігурки птаха. Теракоти виконано в умовно-натуралістичному стилі, всі вони мають дуже пишні стегна. Жіночі статуетки втілюють образ трипільської „Великої богині”.

 В середній період Трипілля починає розвиватися мальована кераміка, яка досить швидко набуває великого поширення. Розписну трипільську кераміку вважають єдиним добре збереженим видом трипільського живопису. Поширюється розпис трьома контрастними співвідношеннями червоне-чорне-біле. Під час пізнього періоду технологія виготовлення посуду помітно вдосконалюється. На цьому періоді кераміка досягає такого рівня, що перетворюється на окрему галузь виробництва; з‘являються цілі гончарні центри. На етапі найбільшого розквіту Трипільської культури налічувалося до 17 основних типів посуду: від невеликих чашечок до масивних горщиків. Найзагадковішими знахідками як пізнього етапу, так і всієї історії культури стали посудини тринокле-, бінокле-, та моноклевидного типу. Це, однозначно, ритуальний посуд, бо практичного значення ці посудини не мали через відсутність дна. Однак сам спосіб їх використання оповитий здогадками. Одна з версій полягає в тому, що цю посудину ставили на полі, наливаючи через неї воду, тобто проводячи ритуал поїння землі. За іншою — один бік посудини був обтягнутий шкірою і використовувався як ритуальний барабан. Статуетки пізнього етапу старанно вимоделювані, нерідко розмальовані фарбами. Розпис передає навіть деталі одягу, взуття, прикрас. Ці статуетки різняться розмірами і типами, трапляються більш реалістичні і схематизовані.

Трипільська кераміка орнаментується дуже розвинутою знаковою системою. Символіка орнаментики була сформована за принципом поділу світу на чотири напрямки: північ – південь – захід – схід, що могло означати періоди доби: ранок – полудень – вечір – ніч; пори року: весна – літо – осінь – зима; описувати життя людини: дитинство – юність – зрілість – старість. Найчастіше знаки на керамічному посуді були зображені на верхній частині ручок покришок, на денцях деяких посудин або включені в орнаментальні композиції. Як правило, це прості фігури — хрест, спіраль, коло, іноді розділене лініями на овали. Певні знаки могли бути центральними і пов'язуватися з іншими елементами у динамічні орнаментальні композиції. Деякі знаки розміщені поза орнаментом — це переважно хрести та хрестоподібні композиції з груп паралельних рисок на денцях. Антропоморфна пластика Трипілля збагачена орнаментальними графемами магічної символіки. Наприклад, навхрест пересічені лініями ромби з точками в чотирьох утворених площинах, — знак родючості. Досконала ритміка орнаментів, їх насиченість символами доносять до нас могутню давню магію, звертання людей до потойбічних сил і, можливо, намагання ними керувати.

  1. Культура скіфсько-сарматської доби. «Звіриний стиль» у декоративному мистецтві

В VI ст. до н.е. племена скіфів з’явилися в Північному Причорномор’ї, в 6 ст. до н.е. підкорили сусідні племена. В ІV ст. до н.е. утворилася Скіфська держава (цар Атей). Найважливіше джерело пізнання скіфського мистецтва — поховальні пам’ятки. Це царські кургани — Чортомлик, Солоха, Куль-оба, Гайманова могила, Товста могила. Завдяки Геродоту ми знаємо про релігійні уявлення скіфів, які були язичниками і мали розвинений пантеон давніх божеств. Сім із них шанувалися всіма скіфами, що свідчать про значну етнополітичну монолітність скіфського суспільства. Скіфи тісно взаємодіяли з античним світом через міста-держави у Північному Причорномор’ї (Ольвію, Херсонес, Пантікапей), а також з численними грецькими поселеннями, що входили до складу цих держав. Скіфи на основі синтезу власних здобутків і досягнень тих народів, з якими вони воювали або ж торгували, створили самобутню культуру. Найяскравішими її проявами були феномен царських курганів і, так "скіфська тріада" — скіфський тип зброї, "звіриний стиль" в образотворчому мистецтві та специфічна збруя верхових коней.

Окремий вид будівництва скіфського періоду становлять монументальні кургани скіфської знаті. Художня довершеність і висока будівельно-виконавча культура цих унікальних об'єктів засвідчують їх високу ідейну та політичну вагомість. Вражає також монументальне мистецтво скіфів. Це насамперед кам’яні скульптури — зображення скіфського першопредка у вигляді суворого воїна. Головними атрибутами статуй є зображення зброї та обладунку. Місцем знахідок таких скульптур є кургани.

Розкопки курганів скіфської знаті виявили величезну кількість неперевершених ювелірних виробів: золоті й срібні чаші, пекторалі, шийні гривни, руків’я мечів, гребені, амфори, курильниці, дзеркала, золоті оздоби парадних уборів багатих скіфів та скіф’янок. Рельєфне зображення сюжетів зі скіфського життя в них поєднані з високою античною традицією ювелірної майстерності. Ці вироби засвідчують народження нового культурного явища, яке вийшло далеко за межі іраномовних степових поселенців України.

Починаючи з VI ст. до н.е. місцеве населення перейняло від скіфів повний набір озброєння і кінського спорядження; спільними для всіх племен Великої Скіфії стають прикраси, посуд, речі культового призначення. Місцеві майстри, що виготовляли речі із металу і кістки, оздоблювали їх у традиційному скіфському звіриному стилі. «Звіриний стиль» — це своєрідний орнамент, якими оформлялися вироби. Головні мотиви стилю не змінюються протягом довгого часу. Це зображення тварин (травоїдні, хижаки, фантастичні істоти), або частин тіла тварин, які символізували силу та спритність (лапи, роги, дзьоб, очі). Пізніше поширюються сцени боротьби тварин, полювання хижаків на оленів, з’являється зображення людини.

До шедеврів світового мистецтва належать золотий гребінь із Кургану Солоха, срібна, місцями покрита позолотою, ваза-амфора з кургану Чортомлик, що оздоблені високохудожніми рельєфами. Сьогодні, чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила, яка спеціалістами вважається найбільшим відкриттям археології ХХ ст.

Золота пектораль — нагрудна прикраса ритуального характеру, серед пам’яток скіфського золота має тільки одну аналогію — золоту пектораль із кургану Велика Близниця, що, ймовірно, належить одному і тому самому авторові. Пекторалі як своєрідний вид прикрас, відомі з далекої давнини у мистецтвах Єгипту, Близького Сходу, Кавказу, Ірану, Фракії. Золота пектораль закінчена із боків високохудожнім кріпленням, має три поля, розділені чотирма крученими гривнами. Останні становлять тектонічну основу для ажурних золотарських композицій, до яких вони прикріплюються. Центральна композиція має підоснову із золотої пластики, що зумовлено суто механічними функціями тендітності золотарського заповнення простору між другою і третьою крученими гривнами. Нижню смугу становить тема "шматування", середню — "дерево життя" і верхню — сцени із зображення життя скіфів та свійських тварин. Тобто, є три смуги — зооморфна, рослинна й антропоморфна. Домінуючі сцени нижньої смуги становлять три групи, кожна з яких подає сцену розшматування двома грифонами свійського коня. Шедеврально передані сцени стихії і знущання потвор над мирними тваринами, сповнені виняткового художнього напруження і динаміки, образотворчого пафосу й експресії.

Середня смуга — зображення "дерева життя". В цьому випадку використано мотив степової рослини з усіма ознаками онтологічного умовно-монументального образу. Рослина наче виростає з активного келиха і пишно розростається по боках від солярної розетки в центрі. На "дереві життя" — птахи, квіти. Це іпостась великої Богині-Матері, синкретичний центральний образ, адаптований і кочовим, і осілим населенням цього регіону. Образ "дерева життя" — статичний. Це образ вічності, ідею якої втілює Велика Богиня.

 Найскладнішою для мистецького прочитання є верхня смуга пекторалі. У верхній смузі пекторалі сцени є немовби виявами двох категорій, у центрі — ієрархічна композиція зі зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра, — золоте руно. Сцени що розвиваються у верхній смузі, — відображають ідилії кочового тваринницького степу (корови з телятами, кобилиці з лошатами, молоді доячи корів і овець, далі — вівці, козенята, дика качка). Ієратична композиція в центрі верхньої смуги може розглядатися як своєрідний "Триморфон", — традиційна у мистецтвах Єгипту і Близького Сходу композиція, де, наприклад, біля "Вікового дерева", стоять дві постаті, котрі віддають честь Божеству, — це або крилаті сфінкси, або крилаті генії. На єгипетських пекторалях таку роль зазвичай виконує скарабей, обабіч якого два сфінкси. Образ золотого руна пов’язаний із міфом про Аргонавтів та іншими старогрецькими міфами. У Греції існують неписаний закон, згідно з яким мореплавство у Чорному морі дозволялось лише містам, жителі яких брали колись участь у поході в Колхіду. Тут у святині бога Ареса і було золоте руно, яке спеціально охороняв дракон. Очевидно, кожне із цих міст намагалось називати імена учасників походу, котрих за міфом було декілька, але потім їх кількість зросла до 100 осіб, а відтак навіть і до 200. Згідно з міфом, золоте руно одягав на себе бог Зевс, коли вступав до неба. Ймовірно, тому руно сприймалось як тотем Зевса або навіть його іпостась. На Колхіді святкування золотого руна і пов’язані з ним ритуали відбувались у день весняного протистояння. Жертви на честь Зевса люди приносили у квітні, вимолюючи добрий урожай, приплід худоби. Це тема простежується і у верхній смузі пекторалі. Загально ідеально-філософська підоснова твору втілює давньоіранську дуалістичну ідеологію протистояння добра і зла. Нижня смуга зооморфна — це зло; верхня, антропоморфна, — добро. Середня, очевидно, — центральний образ "дерева життя", образ Богині-Матері. Пектораль викликає порівняльні асоціації із скульптурними горельєфними композиціями східного та західного фронтонів Парфенону, які за характером вирішені у статичному та динамічному плані.

Більше про таємницю пекторалі за цим посиланням.

Окремі зразки численної культурної спадщини скіфів стали відомими шедеврами світового мистецтва.

Своєрідне продовження скіфський звіриний стиль знайшов у мистецтві сарматів. Цей союз племен, сформований у Приураллі та у Нижньому Поволжі в VІ-ІV ст. до н.е., в середині ІІ ст. до н.е. переселився у райони Північного Причорномор'я. Територія, зайнята колись скіфами, була заселена сарматами. Вони також заселяли античні міста і держави північного Причорномор'я, активно інтегрувались із місцевими етносами та племенами.

У сарматів найвищого розвитку також отримало декоративно-ужиткове мистецтво. Характерна риса сарматського мистецтва — прагнення до поліхромії. Золоті і срібні вироби інкрустувалися яскравими вставками з різнокольорового скла і коштовного каміння. Поширені прикраси — сережки, скроневі підвіски, намиста з агату, бурштину скла. Керамічний посуд часто мав ручки у вигляді фігур тварин.

На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль. У золотарські вироби, що виконувались на замовлення сарматської знаті, у майстернях міст Північного Причорномор'я вмонтовувалась велика кількість дорогоцінних каменів. У той період сарматська знать асимілювалась із грецьким та різноплемінним населенням боспорських міст. Скіфські художні образи вони запозичували, водночас видозмінюючи.

Характерні ознаки сарматського мистецтва наочно виступають у золотій діадемі так званого Новочеркаського скарбу. Центр діадеми акцентований мініатюрним жіночим бюстом, виконаним із кварцу. Решта поверхні клейноду інкрустована великими, зеленими склами: поміж ними до металевого листа прикріплений хижий птах, що нагадує орла. Дорогоцінними каменями була заповнена майже вся поверхня діадеми. На верхньому краю клейноду — силуетні зображення дерев, біля яких пасуться кози та олені.

 Однією із визначних пам'яток сарматського мистецтва Північного Причорномор'я є великий комплекс золотарських виробів, відкритий у 80-х роках ХХ ст. в одному із курганів на південно-східній окраїні. Тут виявлено чимало декоративних, оздоблених золотом предметів. Наприклад, накидка на коня, два стяги, декоративні золоті бляшки, декілька бляшок у вигляді триступінчастих веж. У сховку знайдено парадний вуздечний набір для коня, від якого збереглися прикраси кінської збруї високого художнього рівня. Серед них — дев'ять овальних золотих із халцедоновими вставками фаларів (кругла прикраса одягу), золота напівсферична нагрудна бляха, два великих золотих фалари, оздоблені анімалістичними рельєфами, золотий браслет, парадний кинджал, також прикрашений анімалістичними рельєфами. Предмети створюють враження перевантаженості декоративними кам’яними вставками, за якими скульптурні елементи майже не сприймаються. Однак перевантаженість може бути потрактована як притаманна ознака сарматського стилю.

Сарматське золотарське мистецтво здебільшого характеризується як мистецтво "варварське", де відсутні властиві мистецтвам античності ознаки гармонії, рівноваги, міри і краси. Однак коли порівнювати умови життя міст античних митрополій чи хоча б міст-полісів Північного Причорномор'я і таких кочових племен, як сармати, алани та інші, то вони творили культуру кочівного характеру, культуру власну, відповідну їхнім етносам та ментальності, відгомін якої згодом простежується серед елементів культури слов'ян.

  1. Мистецтво Північного Причорномор’я — античне коріння нашого народу

Північне Причорномор’я — назва північного узбережжя Чорного моря та районів, що до нього прилягають, головним чином застосовується до часу грецької та римської колонізації (VI ст. до н.е.—ІІ ст. н.е.) та епохи Великого переселення народів (ІV — VIІ ст.).

Культурі та мистецтву Північного Причорномор’я притаманні загальні риси, властиві багатьом областям античного світу, а також місцева своєрідність, що обумовлена контактами з племенами причорноморських степів, зокрема скіфами. Найбільш повно ця своєрідність проявилась в мистецтві епохи Боспорського царства (бл. 480 р до н.е. — ІІ ст. н.е.). Етапи розвитку мистецтва причорноморських античних полісів відповідають етапам розвитку мистецтва Давньої Греції.

Античні міста Північного Причорномор’я часто були регулярними за плануванням, застосовувалась т.зв. система Гіпподама (наприклад Пантікапей, сучасна Керч — столиця Боспорського царства; Ольвія, Херсонес, Фанагорія). В культових та суспільних кам’яних будівлях застосовувались елементи архітектурних ордерів, житлові будинки часто мали відкритий двір — перистиль. Центром міст іноді був акрополь (Пантікапей).

З Греції та Малої Азії в міста Північного Причорномор’я широко завозилась скульптура та дрібна пластика з мармуру та теракоти, розписні вази, геми (вироби з різьбленого напівдорогоцінного каміння), тканини, ювелірні вироби. Часто вони були розраховані на місцевий, “варварський” ринок, тому включали зображення сцен з життя місцевих народів, образи давньогрецьких та місцевих божеств. Творами античних майстрів є ряд ювелірних виробів в т.зв. скіфському “звіриному” стилі, виявлені в скіфських курганах.

В Північному Причорномор’ї зустрічаються різні типи античних погребальних споруд, в тому числі перекриті східчастими склепіннями кам’яні склепи з коридором-дромосом, склепи з півциркульними склепіннями і т.д.

Провідним видом образотворчого мистецтва Північного Причорномор’я була скульптура, якою прикрашали площі й будівлі міст. Вона мала істинно громадське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал досконалості, гармонійно розвиненої людини.

Вагоме місце посідав також монументальний живопис. Різноманітні розписи (портрети, міфологічні сюжети, сцени з реального життя) прикрашали громадські і житлові будинки, склепи заможних громадян. Високохудожні зразки цього мистецтва знайдено в Керчі. На стіні однієї з поховальних споруд-склепів цього міста зображено голову богині Деметри. Сучасного глядача вражає висока майстерність виконання, з якою художник написав прекрасне жіноче обличчя з великими виразними очима. Цікавий розпис зберігся на одному із саркофагів: на ньому зображено художника, який пише портрет у техніці енкаустики (живопис восковими фарбами). Це підтверджує існування в Північному Причорномор’ї станкового живопису, зокрема портретного жанру, зразки якого до наших днів, на жаль, не дійшли.

Своєрідністю позначені ольвійські бронзові дзеркала VI — V ст. до н.е. зі стилізованими зображеннями на ручках, місцеві зразки настінних розписів та скульптурних надгробків-стел із графічними зображеннями, розписна кераміка (ольвійські та боспорські вази зі стилізованими рослинними мотивами). Високого рівня досягло медальєрне мистецтво, обробка деревини (різьблені саркофаги та скриньки).

Місцеві риси в мистецтві Північному Причорномор’ї посилюються до перших століть нашої ери. В ІІІ — ІV ст. антична художня культура в Північному Причорномор’ї занепадає внаслідок нашестя варварських племен (гуни, готи та ін.)

Література

  1. Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік – Харків: Фоліо, 2008.
  2. Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. – К.: Наш час, 2007.
  3. Греков Б. М. Скіфи. — К., 1971.
  4. Гусєв С. О. Трипільська культура на Україні: Навч. Посібник. – Вінниця, 1998.
  5. Крвавич Д. П., Овсійчук В. А., Черепанова С. О. Українське мистецтво: Навч. посібн.: У 3 ч. — Ч. 1. — Львів: Світ, 2003.
  6. Мозолевський Б. Скіфський степ. — К., 1983.
  7. Мозолевський Б. Товста Могила. — К., 1979.
  8. Енциклопедія трипільської цивілізації. – К.: Укрполіграфмедіа, 2004. – Т. 1, Т. 2.
Категорія: Художня культура України | Переглядів: 1202 | Додав: uchitel | Теги: Скіфи, Художня культура України, трипільці | Рейтинг: 5.0/4