Тетяна Марковцева. Танго

Латиноамериканські танці — загальна назва народних і бальних танців, що сформувалися на території Латинської Америки. Музично-хореографічна культура латиноамериканських країн інтегрує такі джерела: американське (культура індіанців); креольське (європейське, насамперед іспанське і португальське) і африканське.

Наприкінці ХІХ ст. передмістя, вулиці, порти багатьох міст південноамериканського континенту буквально дзвеніли від мелодій і ритмів легкої музики, що створювала незвичний симбіоз первісного, архаїчного з найсучаснішим, модерним. У результаті взаємопроникнення різних джерел виникло безліч мішаних (гібридних) форм. Водночас викристалізувалися унікальні музично-хореографічні жанри, які перетнули Атлантику і полонили весь світ.

Музика і танці індіанців, корінного населення Америки, збереглися в окремих районах Перу, Болівії та Еквадору. Вони нерозлучні, як сіамські близнюки, аналогічно спів та гра на інструментах, яким приписували божественну роль.

Креольська музично-хореографічна культура, незважаючи на своє європейське походження, — цілком самобутнє південноамериканське явище. Загальні його риси такі: панування тридольних розмірів, спів на два голоси паралельними терціями, обов’язковий супровід співу грою на інструментах (гітарі та її різновидах), а танців — співом. Приміром, аргентинське танго належить до типово креольських форм.

Афро-американській музиці притаманні дводольний розмір, гостросинкопований ритм, повторення коротких мелодійних поспівок (часто у вигляді перегуку хору і соліста), переважання ударних та ударно-шумових інструментів. Характерні ознаки афро-американських музично-хореографічних форм концентруються в кубинській румбі і бразильській самбі, які стали танцювальними емблемами Латинської Америки.

Бразильська самба — запальний танець, що виник у результаті злиття африканської і європейської культур. Це родове поняття, що походить від слова «семба» — танець у колі, який виконували із супроводом ударних інструментів. Рухи передбачають невеликі кроки й активне вертіння стегнами. Самбу інколи називають «танком, від якого від землі піднімається пил». Це танець радості, захоплення, незвичайних яскравих костюмів і невимовних емоцій. Темпераментний характер «підігрівається» музикою. Виконавці (соліст і хор) співають під акомпанемент пандейро (бубон), шумових інструментів типу маракасів (брязкальця) і віоланів (бразильський різновид іспанської шестиструнної гітари).

Тай Вілсон. Самба (вгорі). Румба (внизу)

Існують різновиди танцю: самбо-танець із піснею; чисто вокальна самба; парна самбо-каріока, що виконується часто із супроводом віоланів і ударних; ритуальнакапоейра, яку внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Карнавал у Ріо-де-Жанейро, Бразилія

Поцікавтеся, як проходить конкурс самби на щорічному карнавалі у Ріо-де-Жанейро.

За довгі роки існування бразильська самба поширилася світом, і нині вона входить до латиноамериканської програми спортивних бальних танців. Конкурсна самба, яку виконують тільки в парі, відрізняється від тієї, що танцюють поодинці й колективно на знаменитому карнавалі в Ріо-де-Жанейро.

Протягом усієї історії Куби музика завжди випереджала інші мистецтва. Саме тут зародилася кубинська румба — пісня-танець, що виконують зазвичай парою або соліст у центрі кола глядачів під акомпанемент ударних і шумових інструментів. Танець відомий на всіх континентах. Спочатку він прийшов у кабаре, потім на телебачення.

Антоніо Санчес Арайо. Румба

Які інструменти акомпанують танцівниці румби на картині?

Ча-ча-ча — красивий латиноамериканський танець кубинського походження (поєднує рубму і мамбо), якому притаманні синкопований ритм і часті обертання. Виконується під акомпанемент маракасів. Настрій ча-ча-ча грайливий, кокетливий, безтурботний.

Аргентинське танго — танок-тріумфатор, його історія нагадує захопливий детектив, а родовід доволі заплутаний і має чимало версій. Існує думка, що первісне танго є танком іспанських циганів (групи фламенко).

Тай Вілсон. Танго

Ймовірно, що батьківщина танго — в сонячній Андалусії, де здавна виконують жіночий танок-пісню з кастаньєтами під акомпанемент гітари. Коли андалузьке танго потрапило до Аргентини, воно перетворилося на парний танок. Від змішування андалузького предка з місцевими ритмоінтонаціями й виникла оригінальна модифікація. Іспанці принесли з собою дзвін гітари і звуки кастаньєт, темношкірі — глухий голос тамбуринів і шалену ритміку. Крізь ці шари проникла креольська танцювальна пісня мілонга, від якої і веде свій родовід аргентинське танго.

Уже «креольський» танець спочатку заполонив портові передмістя Буенос-Айреса, де на зламі століть зустрілися і переплелися культурні традиції багатьох країн світу. Мелодії танго наспівували й насвистували шарманщики та моряки. Навіть проводили нічні танго-змагання. Професійні композитори без належної інтелігентської чемності змушені були віддати данину мелодійній і ритмічній винахідливості безіменних творців і виконавців танго.

Танго-пісню як «плебейський вульгарний жанр» не визнавали в аристократичних салонах, але танго-танець допустили у вищий світ. Тут і відбулося його фантастичне перетворення в салонний чуттєвий танцювальний жанр із типовою аргентинською хореографією. Вона поєднала народні й аристократичні риси (наприклад, характерний боковий крок «краба», що передбачає поворот після двох основних кроків). У дні карнавалу благородна публіка виконувала танго навіть в оперному театрі.

Переконливе втілення латиноамериканської ментальності сталося у творчості аргентинського композитора Астора П’яццолли (1921—1992), що складається переважно з п’єс у стилі танго, хоча безліч нетанцювальних елементів виводять цю музику за межі жанру. Твори композитора поєднують демократичний характер музики, доступність музичної мови з рафінованим смаком. Заглибившись у сферу танго, Астор П’яццолла піднявся до рівня не тільки національних, а й континентальних узагальнень. У прагненні узаконити танго для академічної музичної аудиторії він назавжди змінив обличчя музики XX століття.

Астор П'яццолла

А. П’яццолла. Танго «Oblivion» («Забуття»), «Лібертанго» у виконанні автора на бандонеоні та в інших інтерпретаціях, зокрема з хореографією (https://www.youtube.com/watch?v=KFkaVhfTvWE).

Порівняйте різні інтерпретації, поміркуйте, яка роль тембру бандонеона у створенні особливої «щемливої» атмосфери танго.

Міжнародний день танго відзначається 11 грудня. Танго не лише танцюють в усіх куточках світу, а й зображують на картинах, у скульптурі, знімають у кінофільмах. Отже, конкурувати з ним за популярністю наважиться хіба що наш старий добрий друг — вальс.

Джек Веттріано. Співаючий Батлер (арт-плакат)

Джон Браун. Аргентинське танго

Мистецька скарбничка

Бандонеон — музичний інструмент, різновид гармоніки; завезений із Німеччини до Аргентини, увійшов до складу танго-оркестрів, завдяки цьому музика танго набула пронизливо-щемливого звучання.

Креол (ісп. criollo, букв. уродженець) — особа білої раси, нащадок перших європейських (іспанських і португальських, рідше — французьких) переселенців на територіях колоній Південної і Північної Америки; у широкому значенні це особи, які мають домішки негритянської або індіанської крові.

1. Які латиноамериканські танці ввійшли до скарбниці світової хореографічної культури?

2. Обґрунтуйте власну версію щодо походження «аргентинського танго». Чому саме цьому танцювальному жанру судилося підкорити світ?

3. Подивіться в інтернеті латиноамериканські танці з міжнародних конкурсів, порівняйте їх і оберіть той, який захочете самостійно опанувати.

4. Практикум. Варіант 1. Уявіть, що вас запросили на карнавал до Ріо-де-Жанейро, де змагаються школи самби з усієї Бразилії та інших країн; пофантазуйте і поекспериментуйте у виконанні характерних рухів самби (в парах, групах). Варіант 2. Проведіть конкурс-фестиваль латиноамериканських танців у школі.