Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Февраль » 5 » Художня культура України XX ст. Образотворче мистецтво. Скульптура. Графіка.
18:12
Художня культура України XX ст. Образотворче мистецтво. Скульптура. Графіка.

Скульптура

Мистецтво скульптури в Україні не мало таких сталих національних традицій, як, наприклад, живопис. У першій половині XX ст. розгорнуте будівництво сприяло розвиткові не тільки монументальних, а й станкових форм скульптури.

Одним із найважливіших завдань того часу було створення проекту пам’ятника геніальному синові українського народу Т. Шевченкові. Тричі оголошувався міжнародний конкурс на кращий проект для спорудження пам’ятника у Харкові. Увінчався конкурс перемогою проекту скульптора М. Манізера та архітектора Й. Лангбарда.

Творчий скульптурний доробок Івана Кавалерідзе є надзвичайно значущим в українському образотворчому мистецтві. Твори художника прикрашають площі й вулиці наших міст донині.

За роки життя І. Кавалерідзе створив велику кількість монументальних і станкових творів, меморіальних дошок та горельєфів. Він є автором пам’ятників княгині Ользі у Києві, Т. Шевченку в Ромнах, Полтаві, Г. Сковороді в Лохвиці та ін.

Сміливі авангардні роботи І. Кавалерідзе — «Журавлі летять», «Бунт», «У глибині сибірських руд», «Якби ви знали, паничі» — в радянські роки не дозволяли виставляти в музеях, вважаючи їх незрозумілими. У творчості Кавалерідзе середини 20-х років помітний вплив кубізму — пам’ятники Артему в Артемівську і Святогірську, Т. Шевченку в Полтаві.

 

Пам'ятник княгині Ользі. Київ

Пам'ятник Т. Шевченку. Ромни

 

Останнім твором І. Кавалерідзе став пам’ятник Ярославу Мудрому, встановлений уже за часів незалежності нашої Батьківщини поблизу Золотих Воріт у Києві. При його створенні за основу було взято модель, виконану І. Кавалерідзе в 1958 році.

Скульптурна спадщина Василя Бородая — це ціла епоха в українському образотворчому мистецтві. Основне місце у його творчості посідає монументальна пластика.

 

Пам'ятник Лесі Українці. Київ

Пам'ятник князеві Ярославу Мудрому. Київ

Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь

В. Бородай працює над створенням монумента «Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь»

Одним із основних монументальних творів В. Бородая є монумент Батьківщини-матері в меморіальному комплексі «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 років» у Києві. Над цим комплексом В. Бородай працював протягом семи років із колективом архітекторів і скульпторів. Крім основної статуї, автори створили ще кілька скульптурних груп, які символізували найважливіші етапи війни як на фронті, так і в тилу. Із монументальних творів, виконаних В. Бородаєм, заслуговує на увагу пам’ятник Кобзареві в Нью-Йорку (США).

У своїй творчості В. Бородай звертався і до станкової пластики. Найбільше його цікавили портрети, в яких митець намагався розкрити внутрішній світ людини. До творів скульптора належать портрети П. Панча, П. Тичини, Л. Ревуцького, Т. Яблонської та ін.

Значною віхою у творчості митця став пам’ятник Лесі Українці в Києві. Образ цієї мужньої, надзвичайно талановитої жінки полонив увагу скульптора на багато років. Майстер намагався передати у творі не тільки вольовий характер, а насамперед жіночність поетеси. Він прагнув показати її серед народу і тому встановив статую на невисокому постаменті, майже на землі. Ця робота відзначається витонченим ліпленням і майстерною пластикою.

Своєрідною емблемою Києва стала скульптурна композиція, що височить на березі Дніпра,— «Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь». Як і попередні твори митця, вона вражає своєю досконалою пластикою.

У XX ст. досить широко застосовували тематичну й декоративну скульптуру (у вигляді статуй, барельєфних панно, фризів тощо) в громадському будівництві. Набула розповсюдження і паркова скульптура. Провідною в творчості скульпторів була тема боротьби радянського народу проти фашистських загарбників, багато робіт присвячено портретному втіленню образів людей праці, інтелігенції, у творах побутового жанру митці відображали різні сторони життя людини.



Живопис

Одним із найяскравіших явищ в українському образотворчому мистецтві початку століття була творчість видатного українського художника Михайла Бойчука та його послідовників (І. Падалка, В. Седляр). Творчість митця була орієнтована на осмислення спадщини всього європейського монументального мистецтва. Вивчаючи твори старих майстрів Візантії, Середньовіччя, раннього Відродження, він прагнув створити національний монументальний стиль у живописі через злиття традицій — українського примітивізму й візантизму.

Намагаючись осягнути закони монументального мистецтва й оволодіти технікою мозаїки та фрескового живопису, молодий художник подорожує Італією, знайомиться з мистецькими шедеврами Венеції, Флоренції, Мілана. У вивченні музейних зібрань і щоденній напруженій аналітичній роботі визрівала оригінальна концепція монументального мистецтва. Практика М. Бойчука показала, що образотворчі канони різних часів і народів і, насамперед, художні засоби давньоруського живопису можуть дати благодатний ґрунт для втілення ідеї митця — створення нового епохального стилю.

Бойчуківці виконали три монументальні розписи: Луцьких казарм у Києві, Червонозаводського театру в Харкові та санаторію поблизу Одеси. Однак у тридцятих роках було проголошено, що творчість бойчуківців, їхні ідеї ворожі радянській владі. Майже всіх «бойчукістів» було репресовано, а їхні численні монументально-декоративні роботи та фрески знищено.

М. Бойчук. Біля яблуні

А. Ерделі. Заручені

Ф. Кричевський. Автопортрет

Живописці 20-х років (М. Самокиш, Ф. Кричевський, А. Петрицький, О. Шовкуненко) відображали у своїх творах драматичні події революції та громадянської війни, характерні прикмети радянської дійсності, риси нової людини.

Одним із перших українських художників, який звернувся до радянської тематики, був основоположник радянського батального мистецтва Микола Самокиш. Художник створив ряд видатних творів про героїчні подвиги народу («Розвідка», «Бій за прапор. Атака»), визвольну війну українського народу XVII ст. («В’їзд Богдана Хмельницького в Київ»).

Зображення минулого українського народу посідає значне місце у творчості І. Їжакевича та Ф. Кричевського. У картинах Івана їжакевича образи кріпаків відтворені з глибоким співчуттям («Продаж кріпаків», «Уманська різня»).    

Федір Кричевський — художник високої академічної освіти, досяг висот професіоналізму (триптих «Життя») завдяки своєму власному стилю, у якому поєдналися мистецькі надбання Європи і національного живопису. Творча індивідуальність майстра розкриває філософський зміст вічних тем життя — любові, надбань, втрат.

Одним із видатних українських живописців був Олександр Мурашко. У молоді роки він мешкав у Парижі, де створив такі полотна, як «Дівчина в червоному капелюсі», «Паризьке кафе», «На вулицях Парижа». Після повернення на батьківщину Мурашко у своїй творчості звернувся до життя народу («Неділя», «Карусель», «Продавщиця квітів», «Селянська родина»). Найвідоміша картина митця — «Похорон кошового». Мурашко першим почав брати участь у виставках за межами країни — у Парижі, Мюнхені, Венеції, Берліні. Під впливом подорожей він позбувся реалістичної манери і став на шлях імпресіоністичного зображення світу. До цього напряму почали схилятися К. Бокшай, А. Куїнджі, І. Похитонов.

М. Самокиш. Атака гусар Кульнева поблизу Клястиць 20 червня 1812 року

О. Мурашко. Благовіщення

 

Демократичні й реалістичні тенденції в мистецтві Галичини представляли художники І. Труш (пейзажі Придніпров’я, Буковини, портрети письменників І. Франка, Лесі Українки, композитора М. Лисенка), О. Новаківський, який був засновником художньої школи у Львові, й О. Кульчицька — автор картин на антивоєнні теми.

Плідним було звернення живописців К. Трохименка та О. Шовкуненка до індустріальної тематики. К. Трохименко один із перших почав компонувати картину на основі етюдів, виконаних із натури. Саме так створена картина «Дніпробуд».

 

Т. Яблонська. Застудилася

С. Шишко. Голосіїво

 

Провідне місце у творчості українських митців зайняла тематична картина (К. Трохименко, В. Костецький, Т. Яблонська), життєствердні настрої посилилися в портреті (М. Божий, О. Шовкуненко), пейзажі (М. Глущенко, С. Шишко).

 

Графіка

У перші роки відбудови зруйнованого народного господарства Радянської України мистецтво графіки мало задовольняти запити новоутворених видавництв. На порядку денному стояло питання підготовки майстрів графіки. У художніх інститутах Києва, Харкова, Одеси почали діяти поліграфічні факультети з майстернями різноманітних графічних технік. Серед викладачів точилася гостра боротьба між представниками реалістичного напряму (В. Касіян, В. Заузе) та речниками формалізму й натуралізму (В. Єрмилов, І. Падалка).

Швидке зростання видавничої справи та періодичної преси сприяло розвитку книжкової графіки. В ілюструванні книг виділився І. Їжакевич («Катерина» Т. Шевченка, «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя). Його ілюстрації відзначаються реалізмом, глибоким проникненням у зміст творів.

У графічних майстернях готували спеціалістів у галузі гравюри. У Києві майстерню ксилографії очолила С. Налепинська-Бойчук, у Харкові літографію викладав І. Падалка, в Одесі художників-офортистів готував В. Заузе.

В. Касіян. Перебендя

В. Заузе. Дуб

А. Базилевич. Ілюстрації до поеми І. Котляревського «Енеїда»

Г. Нарбут. Слава труду

Г. Якутович. Довбуш

 

Яскравою художньою індивідуальністю була позначена графічна творчість Василя Касіяна. Художник послідовно розвивав реалістичну лінію в графічному мистецтві. Він активно працював над оформленням книг («Вечори на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, офорти до повісті І. Франка «Борислав сміється»). У багатьох творах В. Касіян звертається до образу Т. Шевченка. Його літографії «Шевченко на Україні», «Шевченко серед селян», ілюстрації до «Кобзаря» свідчать про високий рівень майстерності художника.

Особливе місце серед майстрів графіки посідає постать Георгія Якутовича — автора багатьох книжкових ілюстрацій, що відрізняються прагненням до узагальнюючого й емоційно-психологічного розкриття образів літературних творів. Від ліногравюр, побудованих на контрасті чорного й білого, що відображали просторову глибину й об’ємність предметів (ілюстрації до повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана»), Якутович перейшов до площинно-декоративних композицій. Витонченістю лінії та штриха вирізняються його ілюстрації до повісті І. Франка «Захар Беркут».



 

 
Категорія: Художня культура України | Переглядів: 1089 | Додав: uchitel | Теги: Україна, художня культура, авангард, 10 клас | Рейтинг: 5.0/7