Комплексний аналіз епічного твору як форма інтерпретації художньої структури

За останні декілька десятиліть в методиці та літературознавстві можна спостерігати значну зацікавленість комплексним аналізом епічного твору. Безперечно, він існував і до цього. Але в умовах упровадження інноваційних методик у викладанні зарубіжної літератури в основній школі, сформувалась і нова модифікація інтерпретації художньої системи епічного твору.

Проблемі модифікації аналізу художніх творів свої дослідження присвячували вчені – методисти З.Я. Рез, Н.О. Корст, Н.Д. Молдавська, В. Г. Марацман, Т.О. Пахомова, А.Л. Ситченко та ін.

Розглядаючи вихідні посилання методологічних концепцій стосовно аналізу, приходимо до висновку, що раціональним є той, в основі якого лежить поступове удосконалення учнем художнього сприйняття епічного твору.

За визначенням Н.Й. Волошиної „ ... комплексний аналіз – це не просто поєднання різних аспектів дослідження, а їх синтез”.

Відсутність позицій аналізу художнього твору наштовхує на думку про неможливість користування знаннями, отриманими у процесі читання, у повному обсязі. При цьому читач не може отримати навички цілісного сприйняття тексту.

Складність полягає у тому, що кожен читач формує свій власний образ, і завдання аналізу – навчити його інтерпретувати. І тільки за умови створення саме такої ситуації учень буде спроможний деталізувати підтекстові задуми твору, глибоко осмислити ідейний зміст.

Твори епічних жанрів – а їм відводиться все дедалі більше місця у шкільному курсі вивчення зарубіжної літератури – являють певні труднощі для здійснення комплексного аналізу учнями як середніх, так і старших класів. Учні середніх класів зазвичай сприймають сюжет і образи; старшокласники сприймають, крім цього, композицію, ідейний зміст, а також певні особливості стилістичної манери автора.

Багаточисленні дослідження показують, що аналіз має місце саме на уроках зарубіжної літератури. У процесі самостійного розбору твору учні в достатній мірі не приділяють уваги специфіці художнього слова в епосі (його конкретності, зображувальності, відповідності з авторським задумом).

Так як епічний спосіб художнього сприйняття дійсності базується на зображенні зовнішнього по відношенню до світу письменника, найголовнішим завданням є забезпечення учнів саме кваліфікованим, об`єктивно - точним аналізом творів малої, середньої і великої епічних форм.

Методологічний прояв аналізу епічних творів здійснюється в декілька етапів:

1.             розчленування цілого на частини (зміст і форму, їх компоненти, і елементи);

2.             фіксація спостереження частин, компонентів;

3.             встановлення залежності, взаємообумовленності та зв’язків між складовими твору.

Оптимальний варіант аналізу літературного твору епічної форми можна розглянути з позиції зіставлення перших вражень з тими, які сформуються у ході аналізу, на заключному етапі вивчення твору учнями.

Першому етапі аналізу твору передує мотивація його спрямованості, тієї точки зору, яка сформує певну оцінку.

Найважливішим завданням на першому етапі є показ учням умінь стосовно відокремлення структурних одиниць тексту. Виділення автономних частин твору є найпростішим завданням для учнів у процесі аналізу.

На другому етапі аналіз має на меті осягнення глибини авторського задуму. Фіксація вузлових, опорних епізодів епічного твору, дослідження композиції, розуміння як конкретного, так і загального змісту подій, специфіка художньої манери автора визначають високу культуру сприйняття тексту учнями.

Основною складовою аналізу на третьому етапі є створення цілісності сприйняття тексту у відповідності з авторським задумом і персональним сприйняттям прочитаного.

На цій стадії аналіз твору має бути наповнений конкретним змістом, який буде інструментом у визначенні моральних акцентів щодо сприйняття авторської концепції дійсності.

Проблема комплексного аналізу епічного твору сповнена великою кількістю суперечливих моментів. Різнобій точок зору закономірний і, треба відзначити, позбавитись цього неможливо у принципі, бо розуміння аналізу залежить від світоглядної орієнтації учня. Ці всі питання і стали поштовхом для розрізнення шляхів аналізу епічного твору.

Традиційно встановлено три шляхи аналізу епічного твору:

-                 послідовний

-                 пообразний

-                 проблемно-тематичний.

Кожен з вищеназваних шляхів включає в себе безліч допоміжних ланок аналізу, серед яких: філологічна, стилістична, лінгвістична, системно-структурна, компаративна. Але у сучасній методиці їх розрізняють як підвиди основних шляхів аналізу.

Зупинимося докладніше на традиційних шляхах аналізу твору у школі. Перед початком характеристики кожного з етапів доцільно було б зазначити найголовніші чинники, що сприяють найбільш вдалому аналізу:

-                 глибина розуміння твору учнями;

-                 зміст і обсяг самого твору;

-                 якість адаптації, перекладу.

Послідовний аналіз може бути використаний як у середніх, так і в старших класах. Ця форма аналізу базується на системі запитань, спрямованих на синтез єдності і форми твору. Аналіз проводиться у формі бесіди, що дає учням змогу детальніше розібратися в компонентах твору, які є складовими художньої структури.

Найбільшої уваги приділяють так званому пообразному шляху аналізу епічного твору. Це цілком закономірно, так як „ ... у центрі уваги будь-якого художнього твору епічної форми є образ чи система образів”.

Літературознавче поняття „художній образ” є основою для теоретичного визначення пообразного шляху аналізу. Категорія „художній образ” досить багатогранна так як „ ... в ній можна виділити і художній образ світу (природи), і образ оповідача, і образ автора; національний, біблійний, християнський”.

Аналізуючи цю категорію учні пізнають не лише глибину того чи іншого образу, вони створюють картину людського життя й навколишнього середовища, визначають прекрасне, прагнуть розібратися в особистих проблемах, ситуаціях.

Поряд з послідовними і пообразними шляхами використовується  проблемно-тематичний. Основу його складають наступні функції:

-                 визначення проблемних питань;

-                 визначення проблемної ситуації;

-                 пошук шляхів направлених на вирішення визначених проблем.

Використовуючи проблемно-тематичний шлях аналізу особливу увагу треба звернути на вікові особливості школярів. Цей шлях можна розпочати вже в середніх класах, але у старших він набере нового розкриття тієї чи іншої проблеми.

Порівнюючи визначення найголовніших проблем твору у середніх і старших класах помітним буде той факт, що у старшокласників сприймання проблеми буде мати більш глибоке й фундаментальне окреслення. Їх досвід, вікові можливості будуть базою для більш дослідницької роботи твору.

Отже, комплексний аналіз епічного твору має на меті розкриття своєрідності ідейно - естетичного змісту, майстерності втілення автором творчого задуму. У процесі аналізу художніх творів епічної форми у школярів поступово формуються відповідні вміння, більшість з яких базується на теоретичних поняттях.

Література:

1. Концепція літературної освіти у 12-річній загальноосвітній школі (Проект) / Волошина Н.Й., Савченко О.Я. та ін. // Дивослово. – 2002. - № 4. – С. 59-66.

2. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2001. – С. 162-163.

3. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За ред. Н. Й. Волошиної – К.: Ленвіт, 2002. – С. 227.

Аналіз драматичного твору

І. Загальні питання:

1) назва твору, ім'я автора;

2) рік написання, рік видання;

3) історія написання;

4) наявність присвяти, епіграфа.

ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:

1) напрям, якого (яких) стосується твір;

2) жанр;

3) тема та ідея;

4) система образів;

5) сюжет;

6) композиція;

7) художньо-зображальні засоби словесного мистецтва: діалоги, монологи, репліки як засоби характеристи­ки персонажів; наявність авторської характеристики та коментаря (опис обстановки, поведінки, жестів персонажів, ремарки тощо).

8) художньо-зображальні засоби сценічного мистецтва: мізансцена, гра акторів, декорації, костюми, музичні, звукові та світлові ефекти тощо;

9) бібліографія.

ІІІ. Культурологічні питання:

1) синтез мистецтв, що спостерігається у творі;

2) українознавчі аспекти;

3) рік, місто і місце першої постановки;

4) режисер, авторський склад першої вистави;

5) культурологічне оточення;

6) думки митців, критиків до твору і вистави;

7) власна думка про твір та виставу.

Словник літературознавчих термінів до схеми № З

Акт — закінчена частина драматичного твору чи театральної вистави.

Бутафорія — предмети, що імітують оригінал на сцені театру, у вітрині магазину.

Бутафор — той, що виготовляє бутафорію.

Драма — одна з головних родів літератури, що призначений для виконання на сцені, тому має ознаки літературного та сцен­ічного мистецтв.

Комедія — одна з видів драми, де дії, характери трактуються у формах смішного, пройняті комізмом.

Костюмер — працівник театру, який готує костюми, одяг для сцени.

Мізансцена — розміщення акторів і сценічної обстановки в різні моменти дії п'єси.

Поза — положення тіла.

Режисер — творчий працівник театру, кіно, який здійснює постановку спектакля чи фільму.

Ремарка — пояснення, зауваження драматурга, що поперед­жають чи супроводжують рух дії у п'єсі.

Репліка — висловлювання діючої особи.

Статист — актор, який виконує другорядні ролі без слів; учасник масових сцен.

Сцена — 1) частина будівлі театру, майданчик для вистави; 2) окрема частина акту театральної п'єси; 3) окремий епізод.

Сценарій — 1) літературно-драматичний твір для театру чи кіно, що має опис дії з текстом промов, реплік персонажів; 2) план, сюжетна схема п'єси, опери, балету тощо.

Сценарист — автор сценарію.

Трагедія — один із видів драми, в основу якого покладений особливо напружений, непримиренний конфлікт, що здебільшо­го закінчується загибеллю героя.