Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Статті про мистецтво

Біографії відомих композиторів. Вагнер

Ріхард Вагнер (1813-1883)

Р.Вагнер – видатний німецький композитор та драматург, який своєю новаторською творчістю мав величезний вплив на розвиток музичного театру 19-20 ст.

Р.ВагнерРіхард Вагнер (з нім. Wilhelm Richard Wagner) народився 22 травня 1813 в Лейпцігу, він був дев’ятою дитиною подружжя Фрідріха та Йоганни Розіни Вагнерів. Хлопчика охрестили в Томаскірхе міста Лейпціга, в якій свого часу працював кантором Й.С.Бах. Фрідріх Вагнер, батько майбутнього композитора, який служив у поліції, помер через п’ять місяців, і наступного року мати Ріхарда Йоганна знову вийшла заміж – за художника та актора Людвіга Гайера, який замінив хлопчикові батька. В 4 роки Ріхард поступив до школи королівського віце-придворного кантора Карла Фрідріха Шмідта.У 1821 році вітчим Вагнера раптово помирає, і сім’я знову повертається в Дрезден, де Ріхард під прізвищем Гайер стає учнем Кройц-школи. Тут (хлопчику лише 15 років) Вагнер вперше почув Бетховена – приголомшливе враження на нього справила музика до «Егмонта». Ріхард починає пробувати свої сили в композиції. Протягом шести місяців він бере уроки у Теодора Вейнліга, кантора Томаскірхе. У 1827 році родина знову повернулася в Лейпціг, де Ріхард вступає до Ніколайшуле і стає носити прізвище Вагнер. Він бере уроки по гармонії у Крістіана Готліба Мюллера.У 1828-1832 роках він пише кілька сонат для фортепіано, ряд оркестрових увертюр, симфонію, музику до «Фауста» Гете (сім п’єс). У цей час Ріхард захоплюється античною Грецією, перекладає пісні «Одіссеї», пише епічну поему«Битва на Парнасі» та всерйоз збирається стати письменником. У лютому 1831 року Вагнер поступає до Лейпцігського університету. 10 січня 1833 року відбулося публічне виконання Симфонії до-мажор Вагнера в Лейпцігу у концертному залі Гевандгаус. Через місяць завдяки сприянню свого брата (співака Карла Альберта) Вагнер отримує посаду репетитора (хормейстера) в оперному театрі Вюрцбурга. У лейпцігській «Газеті елегантного світу» він публікує статтю «Німецька опера» та приступає до написання опери “Феї” (на сюжет К.Гоцці), першої роботи композитора в даному жанрі. У 1834 році він займає посаду диригента в Магдебурзькому театрі, і знайомиться з актрисою Мінною Планер, у яку закохується (через два роки вони одружаться). Не добившись великих успіхів у Магдебурзі, молодий композитор їде до Кенігсбергу, а потім оселяється в Ризі (1837-1839 роки). У цей час з’являються його перші опери – «Феї» та «Заборона кохання, або Послушниця з Палермо»(по комедії Шекспіра), вони були досить слабими та не набули популярності. Третя його опера “Рієнці” (1838-1840 роки, написана на сюжет популярного в ті роки роману Е.Булвер-Літтона) принесла Вагнеру визнання – тріумфальна прем’єра опери відбулася 20 жовтня 1842 року в Дрездені, куди він був запрошений на посаду капельмейстера в прославлений оперний театр столиці Саксонії.

Але перед тим, переслідуваний кредиторами, Ріхард Вагнер змушений був тікати через Норвегію та Лондон в Париж, де композитор з дружиною прожив два з половиною роки у великій нужді. Під час плавання він почув від матросів легенду, яка лягла в основу його нової опери “Летючий голландець”. У 1840 році Вагнер пише текст драми, а в 1841 році завершує написання музики. Прем’єра «Летючого Голландця» відбулася в Дрездені у 1843 році під керівництвом автора та приносить йому успіх. Історія для «Летючого голландця» взята з народної легенди: кораблі, яким суджено зазнати катастрофи або вже потерпілі від неї, кажуть, з’являються у вигляді тіней або привидів у тому місці, де сталася або повинна статися катастрофа. Ріхард Вагнер створює нову форму мистецтва, музичну драму – як він сам її іменує. У ній він розкриває свої ідеї про долю людини в символічній формі. Він був не тільки музикантом, талант якого незаперечний, але і драматургом, естетом і мислителем. Мета всієї поезії взагалі, і драми особливо – зображати внутрішню людину, її почуття, емоції та викликати відповідні емоції в душі глядача. Вагнер вважав, що музика є адекватним і безпосереднім вираженням емоції, яке не може знайти слово. Поезія виходить від серця, і за посередництвом розуму і уяви говорить серцю. Музика ж виходить від серця і говорить безпосередньо серцю, не маючи іншого посередника, окрім слуху. На думку Вагнера, кожне з цих мистецтв знаходить, одне в іншому, своє природне доповнення. У той час, коли йшли репетиції «Летючого голландця», Вагнер вже писав«Тангейзера». У розробці лібрето до «Тангейзера» Вагнер знову звертається до народних легенд. Лицар Тангейзер захотів пізнати насолоду любові і пішов у гору Венери, де рік ділив з богинею кохання. Та ситість, докори сумління та страх погубити свою душу заволоділи ним. Він прощається з Венерою, відрікається від своєї проклятої любові і, закликаючи на допомогу Діву Марію, покидає гору з серцем, повним скорботи і каяття. Музика опери вирізняється яскравим чуттєвим колоритом. У ній багато театральних контрастів. Прагнучи правдивіше зобразити історичну обстановку, Вагнер багато уваги приділяє видовищним ефектам. «Тангейзер» зіграв значну роль у закріпленні музичного стилю і принципів драматургії Вагнера. Весною 1845 року він завершує написання опери, а восени того ж року в Дрездені під його управлінням відбулася її прем’єра. Наступним творчим досягненням цього періоду стає опера «Лоенгрін». Текст лібрето був написаний у 1845 році, а робота над музикою велася в 1840-1848 роках. В «Лоенгріні» Вагнер об’єднав сюжети і образи різних народних легенд, підкресливши в них те, що він вважав близьким сучасності. Музика опери дуже поетична. «Лоенгрін» – найсвітліше, найпіднесеніше та найпоетичніше, що вийшло з-під пера Вагнера-лібретиста. Запланована в Дрездені в 1848 році постановка була відкладена через революційні події – прем’єра відбулася в 1850 році у Веймарі під керуванням Ліста. У 1849 році порушення королем Саксонії законодавства призвело до повстання в Дрездені, яке було придушене пруськими військами. Вагнер взяв участь у розробці листівок, які закликали до солідарності з повсталими. Композитору вдалося уникнути арешту, виїхавши до Швейцарії. Аж до 1861 року Вагнер був змушений жити в еміграції. У Цюріху Вагнер створив всі свої головні літературні праці – “Мистецтво та революція” (Die Kunst und die Revolution), “Художній твір майбутнього” (Das Kunstwerk der Zukunft, натхнена філософією Людвіга Фейєрбаха і присвячена йому), “Опера і драма” (Oper und Drama), а також памфлет “Євреї в музиці” (Das Judenthum in Musik, тут Вагнер розкритикував Мендельсона і Мейєрбера, поетів Гейне і Берні). До 1858 року він залишався в Цюріху, а потім жив у Венеції, Люцерні, Відні, Парижі, Бібрісі, Берліні. У Цюріху Вагнер диригував музикою Бетховена та власними творами. Окремою книгою з вступною статтею Вагнера виходять у світ лібрето до опер«Летючий голландець», «Тангейзер» і «Лоенгрін». Незважаючи на всі ці випробування, Вагнер не був зломлений. Він ставить перед собою високі цілі, життєві негаразди не могли його відвернути від їх здійснення. Він захоплено працює над своєю майбутньою знаменитою тетралогією. Основу “Перстня Нібелунгів” – грандіозного творіння, яке в повному обсязі займає 4 театральних вечори поспіль, склали оповіді та легенди язичницької давнини – німецька «Пісня про нібелунгів», скандинавські саги, що входять у Старшу та Молодшу Едду. Зміст тетралогії, що включає музичні драми «Золото Рейну» (1854), «Валькірія» (1856), «Зігфрід» (1871) і «Загибель богів» (1874), вельми багатоплановий – в операх діють численні персонажі, котрі вступають один з одним у складні відносини, часом навіть в жорстоку, непримиренну боротьбу. Грандіозний задум Вагнера вимагав абсолютно нових, раніше нечуваних засобів втілення, нової оперної реформи. Композитор майже повністю відмовився від звичної номерної структури – від закінчених арій, хорів, ансамблів. Натомість зазвучали протяжні монологи і діалоги дійових осіб, розгорнуті в нескінченну мелодію. Широка розпівність злилася в них з декламаційністю у вокальних партіях нового типу, у яких незбагненно об’єдналися співуча кантилена і помітна мовна речитативність. Головна властивість вагнерівської оперної реформи пов’язана з особливою роллю оркестру. Він не обмежується лише підтримкою вокальної мелодії, але веде свою власну лінію, часом навіть виступаючи на передній план. Більше того, оркестр стає носієм смислу дії – саме в ньому найчастіше звучать основні музичні теми – лейтмотиви, які стають символами персонажів, ситуацій, і навіть абстрактних ідей. Лейтмотиви плавно переходять один в одного, з’єднуються в одночасному звучанні, постійно видозмінюються, але кожен раз впізнаються слухачем. У більшому масштабі вагнеровські музичні драми розділяються на розгорнуті, відносно закінчені сцени, де виникають широкі хвилі емоційних підйомів і спадів, наростань напруги і його розрядки. У 1857-1859 Вагнер перериває роботу над сагою про нібелунгів, захоплений історією Трістана та Ізольди. Нова опера виникла завдяки Матильді Везендонк і була натхненна любов’ю Вагнера до неї. Під час написання “Трістана та Ізольди” Вагнер знайомиться з композитором та диригентом Г. фон Бюловим, одруженому на дочці Ф.Ліста – Козімі (у майбутньому вона стала дружиною Вагнера). У вересні 1859 року Вагнер знову їде в Париж. Він робить ще одну спробу підкорення французької столиці – і знову зазнає невдачі. Три його концерти, дані в 1860 році, були вороже зустрінуті пресою. У 1862-1863 роках Вагнер здійснює ряд концертних поїздок, що прославили його як диригента: він виступає у Відні, Празі, Петербурзі, Будапешті та Карлсруе. У травні 1864 року життя Вагнера круто змінюється – вісімнадцятирічний баварський король Людвіг II, який вступив на престол, запрошує його до Мюнхена, столиці Баварії, надавши щедру матеріальну підтримку. Вагнер отримав офіційне замовлення від короля на закінчення «Перстня Нібелунгів». Перебуваючи у Трібшені (що у Швейцарії) з 1866 по 1872 рік, куди він тікає разом із своєю коханою – Козімою Бюлов, він завершує свою чергову оперу –“Нюрнберзькі Майстерзінгери” (1867 рік). У Байройті, на півночі Баварії, у 1872 році відбулася закладка будівлі нового театру – «Фестшпільгауса». З цього приводу в урочистій обстановці Вагнер диригував Дев’ятою симфонією Бетховена – це був його останній публічний виступ у якості диригента. Театр був спеціально збудований для постановки його тетралогії. Це був незвичний театр для тих часів – глядацька зала на 2000 місць, ряди якої подібно до грецького амфітеатру підіймались вгору, традиційних ярусів та лож не було. Вагнеру належить винайдення оркестрової ями, а також саме він запропонував вимикати освітлення у концертній залі під час виконання. Прем’єра тетралогії відбулася у серпні 1876 року.

Пізній період філософських пошуків Вагнера знайшов вираження в таких літературних творах, як “Чи є у нас надія?” (Wollen wir hoffen, 1879 рік), “Релігія та мистецтво” (Religion und Kunst, 1889 рік), “Героїзм і християнство”(Heldentum und Christentum, 1881), а головним чином в опері “Парсіфаль”«Парсіфаль» став вінцем творінь Вагнера. У цьому творі він дав остаточне вираження своїм найвищим релігійним та моральним концепціям. У 1877 році Вагнер створює лібрето опери. Композитор присвячує роботі над «Парсіфалем»свої останні п’ять років життя. У липні 1881 року проходить прем’єра«Парсіфаля» у Байройті, на якій присутні Брукнер, Ліст, Малер, Сен-Санс. Ця остання опера Вагнера відповідно до королівського указу могла виконуватися тільки в Байройті, і таке положення зберігалося аж до грудня 1903 року, коли“Парсіфаль” був поставлений у нью-йоркській «Метрополітен-опера». 13 лютого 1883 року після серцевого нападу Вагнер помер, а 18 лютого був похований в саду будинку Ванфрід.

Відео про композитора можна переглянути за цим посиланням.

Категорія: Статті про мистецтво | Додав: uchitel (25.09.2015)
Переглядів: 164 | Теги: Вагнер, Біографія, композитор | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: