Олександр Ірванець 

Вінграновський М. 

Лягла зима, і білі солов’ї...

Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша - мак в колисці. 

Костенко Л. 

Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде... 

* * *


Лепкий Б. Зимою

Сипле, сипле сніг,
Криє переліг,
Білим килимом лягає
Аж під наш поріг.
Легкий білий пух,
Наче той кожух,
Криє землю, щоб не знала
Стужі й завірюх.
Тишина кругом.
Спи спокійним сном,
Заки збудешся весною
З рутяним вінком. 

* * *

Малишко А. 

Морози б'ють важкі свої копита 

Морози б'ють важкі свої копита 
Останніми походами впівсвіта; 
Останній подих рудуватих криг 
Рожевим ранком звівся і застиг, 
Пташок зимовий піднімає крила 
І відлітає. І стежина мила 
Снігів останніх замети круті 
Кладе собі в долоні в самоті. 
Русявий день гаптує сни світанню. 
Принось, мій добрий, сонце і кришталь,
Лиш не принось мені весну останню, 
Бо ще не ніч. Не вечір. Тільки даль.

* * *

Малишко А. 

Не боячись зими-напасті

Не боячись зими-напасті, 
Повільно ходять у дворі 
Ранкові зорі червонясті, 
Червоногруді снігурі.

І їхні крилечка вишневі 
Важку розпушують югу. 
Ні, ні, то ходять сни рожеві 
По мармуровому снігу...

* * *

Малишко А. Снігові мелодії

Сніги, сніги на чорних килимах 
Осіннього роздолу. 
Налетіли Білоголові вершники зими, 
Насипали синиць і синіх див.

Зіткали пурпур снігурам на груди, 
І, стомлені, на серце прилягли, 
І забриніли білими смичками.

Бриніть і війте, колисайте сни, 
Сніги мої, зимовії предтечі, 
Та лиш не збийте перший цвіт весни 
Розбійним свистом дикої хуртечі!

* * *

Эльдар Рязанов

Ты укрой меня снегом, зима, 
Так о многом хочу позабыть я, 
И отринуть работу ума. 
Умоляю тебя об укрытии.