Ключовий вірш із Біблії: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і по достаткам щоб мали» (Ів. 10:10).

Запам’ятай нові слова і поняття

Блаженний – щасливий, праведний.

Відповідальний – людина, яка завжди дотримується слова, виконує обіцяне, сумлінно ставиться до роботи та своїх обов’язків.

Біблійна історія

Притча про вірного і невірного раба

Прочитай притчу та скажи який раб чинить правильно

Одного разу пояснював Ісус Христос про те, як важливо не гаяти своє життя на неважливі речі, та розповів таку притчу.

В одному маєтку поїхав пан та залишив слугу свого доглядати. Правильно зробить той слуга, що чекатиме пана свого в будь-яку хвилину та сумлінно виконуватиме його завдання. Велика буде винагорода такому слузі. Інший слуга вирішить гуляти,  а не працювати, бо невідомо коли повернеться господар. Так коли пан не очікувано повернеться, буде велике покарання такому лукавому слузі.

 Так і люди повинні завжди сумлінно виконувати Божі настанови, щоб бути готовими  зустрітись з Господом (Див.: Мт. 24:45-51, Лк.12:35-48).

Поміркуй та дай відповідь:

Яких два раба було у пана?

Що вирішив робити перший раб?

Подумай яким слугою є ти?

Що треба робити, щоб бути добрим слугою?

1. Як визначено межі відповідальності кожної людини в житті

У притчі про вірного і невірного раба Син Божий чітко визначає межі відповідальності кожної людини в земному житті. Тих, хто пильнуватиме достатки господаря навіть тоді, коли він не вдома і коли не нагадує про себе, він називає «блаженними», тобто праведними і щасливими. Звісно, що цей господар – то Господь, який дає людині свободу вибору, свободу жити з Богом або забути про Нього.

Пильнувати господарство означає свято берегти віру, примножувати її добрими ділами. Всевишній неодноразово дає людям знаки про Себе, приходить «о другій» та «о третій сторожі» і, звичайно ж, помічає своїх вірних слуг, які не зраджують віри. Їм Він обіцяє: «Над цілим маєтком своїм він поставить його», тобто наблизить до Себе у Царстві Небесному. Але є й такі «домоправителі», що леліють думку: «Забариться пан мій прийти», тож можна повеселитися, познущатися над іншими, забути на якийсь час Божі Заповіді і пожити у своє задоволення. Мовляв, пройде день, місяць чи рік, поки повернеться Господар, і до того часу вдасться все поправити і покаятись. Але «прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте…» І кожен тоді суворо відповість за свої безпечність і свої непокутувані гріхи.

Слухаючи притчу, апостол Петро запитав Христа: «Господи, чи до нас кажеш притчу оцю, чи до всіх?» Син Божий відповів, що найсуворішу відповідальність матимуть ті слуги Господні, які мали найбільше прав і повноважень, бо найтяжчий гріх – усвідомлювати свою відповідальність і чинити по-іншому.

Ісус Христос навчав: „Від усякого, кому дано багато, багато від нього і вимагатимуть; а кому довірено багато, від того більше жадатимуть” (Лк. 12:48). Відповідаючи за свої вчинки, аналізуючи їх, шукаючи шляхи до виправлення помилок, ми складаємо звіт любові і смирення перед Господом. Уникаючи виконувати свої обов’язки, ми віддаляємося від Бога, прирікаємо себе на недовіру і зневагу з боку друзів і знайомих. Але притому маємо завжди пам’ятати сторінки Євангелія, Христової Науки, присвячені картинам Страшного Суду.

Повчальне оповідання

Бруно Ферреро

РИБОЛОВНА СІТЬ

Рибалка Ганс у своєму теплому домі, що пахнув деревом, лагодив сіті, готуючись до наступного риболовецького сезону. Раптом до хати увірвався радісний сміх. Відчи­нилися двері і на порозі з'явилася його люба до­нечка Ґуендаліна. Вона тримала за руку молод­шого братика Еріка.

—  Ґуендаліно, у тебе зараз канікули. Може, сядеш отут на моє місце і візьмешся за сіть, бо незабаром новий сезон, а я тим часом піду напра­влю човен.

—  Добре, татку!

Минали години. Ґуендаліна наполегливо пра­цювала, очко за очком, вузлик за вузликом. Так спливали дні за днями. Шнур був вузлуватий, шорсткий. Руки боліли. Подружки гукали у двері:

—  Ґуендаліно, ходи бавитися з нами!

Очка ставали щораз більші, вузли щораз віль­ніші, а плетиво щораз слабше.

Настала весна. Упали перші сонячні промені. Розпочалася риболовля. Пишаючись пра­цею своєї любої доні, рибак Ганс спакував нову сіть на старий вірний човен.

— Ходи зі мною, Еріку, на нашу першу рибалку.

Хлопчик зрадів і швидко стрибнув у човен. Чо­вен зловив хвилю і поплив на глибочінь. Сіть опус­тилася у зеленаво-блакитні води. Ерік плескав у долоні, коли бачив, як сріблясті рибини запливали у сіть.

—  Гарний улов! Допоможи-но витягнути сіть, синку!

Ерік тягнув, тягнув з усіх сил. Але тягар пере­важив й Ерік упав у воду якраз у саму сіть.

"Нічого, — думав Ганс-рибак, швидко втягу­ючи сіть до човна. — Моя сіть міцна! Це моя лю­ба Ґуендаліна сплела її своїми руками. Зараз ви­тягну Еріка разом із рибою".

Сіть вийшла з води напрочуд легка. Посередині була велика діра. Погано позатягувані вузли по­розв'язувалися, очка порозпускалися. А малий Ерік спочивав на дні моря.

—  Ох! Якби ж я кожне очко плела з любо­в'ю! — плакала Ґуендаліна.

Кожен день людина плете сіть вічності. Ко­жен день становить один вузлик. Ти можеш про ще не думати, але настане день рибалки і залежа­тиме він також від того, що сплетеш сьогодні.

Поміркуй і дай відповідь:

Чи наполегливо працювала дівчинка?

До чого призвела її безвідповідальність і лінь?

Перевір себе!

Що потрібно людині для того, щоб гідно прожити життя?