Алея до садиби

Алея, що провадить до центральної споруди цього місця, трохи нагадує аналогічну в галицьких Підгірцях. Із тією відмінністю, що веде вона не до ренесансного палацу коронного гетьмана Конецпольського, а до скромної родинної садиби не менш гідного «лицаря», який уславився на полі бою літературному – Гоголя.

Власне, все тут наче зійшло зі сторінок «Старосвітських поміщиків»: маєток у нинішньому Гоголевому (історичні назви Яновщина та Василівка) – точне уособлення тихого, майже відлюдного побуту класичних Афанасія Івановича та Пульхерії Іванівни. Здається неможливим, щоб у цих кімнатах лунало щось голосніше за скрипіння дверей і шепотіння молитов перед безтурботним сном. От лише жили в них реальні Василь Панасович та Марія Іванівна — батьки Миколи Гоголя. Проте коли згадуєш, що крім найстаршого Миколи в сім’ї було ще п’ятеро дітей, порівняння з тихим поміщицьким домом видається вже не таким доречним. Утім, усіх маленьких Гоголів, безперечно, виховували в дусі радше патріархальному, але не без певного лібералізму. Особливо яскраво його було помітно в аматорських театральних виставах за п’єсами Василя Панасовича (він, до речі, мав неабиякий письменницький талант), у яких окрім батьків грали також їхні діти.

Головний будинок маєтку, відбудовано в тому вигляді, який він мав у часи Гоголя

Зокрема й Микола, який довів своє акторське вміння до певного абсолюту вже в Ніжинській гімназії, де, за спогадами сучасників, утілював сценічні ролі панянок просто бездоганно. Тож, певною мірою, майбутній письменник надихався прикладом свого батька, який писав твори переважно українською мовою й товаришував із Котляревським. І, звісно, в родині переказували бувальщину про славетних козацьких предків по батьку, один із яких (Остап Гоголь) був полковником Хмельницького і нетривалий час навіть гетьманом на Правобережжі, інший (Семен Лизогуб) відомим політичним діячем і зятем іще одного гетьмана — Івана Скоропадського. Непогане підґрунтя для хвалькуватого родинного дерева або ж для майбутніх оповідей про козаків…

Не менше, а можливо, й більше за батька вплинула на Гоголя-письменника його мати. Саме їй він завдячує переповіданими народними байками, казками, прикметами, повір’ями, піснями, приказками — одне слово, всім, що й породило «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Власне, цей хутір і був його рідною Яновщиною, адже в часи Лизогубів звався хутором Купчинським (нині ж це село Гоголеве Шишацького району Полтавщини). Коли ж на початку ХІХ століття він за іменем батька перетворився на Василівку, тоді й постали всі ті споруди, які бачимо нині. На жаль, вони не автентичні. Багато разів головний будинок і господарські приміщення перебудовувалися, зокрема й за кресленнями Гоголя, і, врешті, були знищені у 1943 році при відступі німців.

Альтанка «Мрія»

Тоді вціліла лише зведена Василем Гоголем церква Різдва Богородиці й могила батьків письменника. Радянська влада «гідно» відзначила 150-ліття від дня народження письменника, зруйнувавши храм у 1959 році. Нині працівники заповідника, які опікуються садибою, намагаються зібрати кошти на її відбудову. Що ж до знищеного у війну маєтку, то його у 1984 році звели за спогадами сучасників, малюнками, фотографіями і за «Книгою всякої всячини» в якій Гоголь згадував дім свого дитинства.

Під маминим крилом
Можна сказати, що значною мірою Гоголь був маминим синочком, адже впродовж усього свого життя, а надто в перші роки в Петербурзі, вів із нею жваве й відверте листування, в якому повірював їй власні переживання, надії й успіхи. Завдяки регулярним грошовим переказам Марії Іванівни він міг жити в столиці більш-менш нормальний життям, хоч і підробляв іноді гувернером. І саме з мамою Гоголь мав розділити визнання «Вечорів», адже вона, постачаючи синові весь народний фольклор, майже була їхнім співавтором.

Грот «храм самотності»

У відтвореній садибі Гоголів-Яновських кімната матері нині посідає одне з чільних місць. У ній зберігаються копії листів письменника до неї, а також килими, створені за описами й малюнками, які надсилав Марії Іванівні Микола Васильович. До речі, шпалери і тут, і в сусідніх залах (всього їх десять), а також вікна із вставками з кольорового скла, також «походять» із тих листів. Крім того, звісно, в музеї є й оригінальні речі Гоголя: молитовник, російсько-французький словник, камізелька, печатки. Представлено також копію рукопису незавершеної історичної драми «Альфред», над якою письменник працював саме у Василівці-Яновщині. Він часто й подовгу гостював у мами й сестер, завжди обираючи для відвідин батьківщини літо. Ставши фінансово незалежним, Гоголь узявся виплачувати борги любої матусі, а дорогим сестрам неодмінно привозив щось цінне і навіть власноруч пошив їм кілька суконь. Власне, Ольга Гоголь-Головня і Єлизавета Гоголь-Бикова після смерті матері у 1868 році розділили між собою маєток і чимало речей у сьогоднішньому музеї походить саме з того часу. Цікаво, що племінник Гоголя Микола Биков, одружившись із онукою Пушкіна Марією, переїхав у Яновщину наприкінці ХІХ століття й узявся вкотре перебудовувати маєток.

«Мрія» біля «храму самотності»
Садиба Гоголів-Яновських, як і кожен тогочасний панський двір, не була би завершеною без парку. Микола Васильович, який тут, схоже, підхоплював бацилу універсалізму, долучився і до його удосконалення. За його бажанням у парку насипали пагорб, а також упорядкували кленову алею. Нею нині можна потрапити до невеличкої альтанки «Мрія» і найвіддаленішого від всіх інших споруд маєтку грота для молитов – «храму самотності», як його називали ще за батьків письменника.

Могила батьків Гоголя

Але, як на мене, найголовнішою частиною парку є великі ставки, порослі по берегах старими деревами. Найкраще прогулюватись ними в кінці дня, коли це місце воскрешає в пам’яті «Вечір проти Івана Купала» з його вінками на воді й обрядовими піснями. До слова, саме так зробили одвічні винахідники київського театру «Дах» Влада Троїцького, які відсвяткували 200-ліття від дня народження Гоголя концертом гурту «Дахабраха» на ставковій купальні й перформенсом із спалюванням тотемних фігур на березі. Музей також намагається не відставати і час від часу проводить театралізоване дійство «Чи знаєте ви українську ніч?». І правильно, бо, як на мене, Гоголь – птах вечірній, ба навіть нічний, і саме о такій порі, коли у темній воді відбиваються спалахи таємничого багаття і між деревами мерехтять ледь помітні тіні та лунають уривки напівзабутих пісень, слід проходити власну ініціацію з гоголівщиною.

За матеріалами сайту: http://litakcent.com

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/11/02/vechir-same-na-tomu-hutori-poblyzu-dykanky/">ЛітАкцент</a>