Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Октябрь » 21 » Слухати та приймати слова правди
19:58
Слухати та приймати слова правди

https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSOjb7dd6_1au8RrS-mEoRG8oQQf5ArvpfVhYEhsAL505JWpMq4-yN0kH0

Ключовий вірш із Біблії: «Слово Боже - живе і діяльне, і гостріше від будь-якого двосічного меча, воно проходить аж до розділу душі і духа... розрізняє почуття та думки» (Євр. 4:12).

Запам’ятай нові слова і поняття

Правда – те, що народжене Божою наукою й узгоджується з нею.

Правдивість – якість характеру людини, яка говорить тільки те, що думає і робить насправді.

 

Біблійна історія

 

Притча про сіяча

Прочитай притчу та скажи, яка її головна думка

 

Ісус Христос прийшов на берег Галилейського озера. До Нього зібралось багато народу. Він увійшов у човен, а люди стояли на березі.

І розповів Христос притчу: «Вийшов чоловік посіяти зерно. І, коли сіяв, упала одна зернина край дороги. І не дала ця зернинка врожаю, бо повитоптували її перехожі або птахи повидзьобували. Друга зернина упала на ґрунт кам’янистий і не встигла зійти, як засохла, бо зовсім не мала вологи. Третя зернина упала у кущі терену, і, вирісши, він заглушив посіви. Остання ж зернина потрапила в добру землю і вродила щедро».

Розповівши притчу, Ісус закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Див.: Лк. 8:5-15).

 

Що означає прийняти правду у свою душу

У притчі про сіяча Ісус показав, як по-різному люди сприймають Слово Боже і коли воно по-справжньому заполонює їхню душу.

Зерно – це Слово Боже (Євангеліє). Сіяч – проповідник Божого Слова. Земля - серце людське.

Земля при дорозі, куди впало зерно, означає неуважних, роз­сіяних людей, до серця яких Слово Боже не має доступу. Диявол легко викрадає і виносить його від них, щоб вони не увірували і не спаслися. Від нас залежить, чи давати ворогу розкрадати насіння правди Божого Слова.

Кам'янисте місце означає людей непостійних і малодушних. Вони охоче слухають Слово Боже, та воно не утверджується в їхній душі, і вони при першій спокусі, скорботі або гонінні за Слово Боже зраджують віру. Якщо зернятка засихають, то не спека є тому причиною, бо не сказано, що воно засохло від спе­ки, але «тому що не мало коріння».

Терня означає людей, у яких життєві турботи, багатство та різні пороки заглушають у душі Слово Боже. Якщо заглушаєть­ся слово, то не від бур'яну, а від тих, які дозволити зійти йому. Тому що можемо і багатство мати, але не спокушатись ним і не заглушати духовні потреби повсякденними клопотами.

Добра, плодюча земля означає людей з добрим серцем. Вони уважні до Слова Божого, зберігають його в добрій душі і терпляче намагаються виконати все, чого воно вчить. Плоди їхні – це добрі діла.

Учімося слухати Слово Боже не вухами, а серцем, і тоді ми прокладемо собі дорогу до правди, до Царства Небесного.

 

Повчальне оповідання

 

Учитель розповів учням на уроці про те, як їхній однокласник Сергійко урятував маленьку дівчинку, яка ледь не втрапила під колеса автомобіля. На перерві до Сергія підійшов одноліток.

- Що, хотів прославитися, щоб у газетах про тебе написали? – зухвало запитав Андрій.

- Та ні, мабуть, сподівався на грошову винагороду? – зіронізував Ігор.

- А, може, перевірити себе хотів, дослідити, як зможе діяти в екстремальній ситуації? – поцікавився Олесь.

- Та ні, я й не задумувався над цим, просто не виходило зробити по-іншому, - відповів Сергій.

 

Поміркуй і дай відповідь:

Проаналізуй ситуацію, і кажи, у яку землю засіяне зерно в серцях Андрія, Ігоря, Олеся та Сергія.

 

Повчальна поезія

Розкрийте навстіж кожен своє серце

До Істини, яка завжди жива.

Я щиро вірю, що на чаші денця

Всіх душ впадуть Ісусові слова.

 

Перевір себе!

Підготуйся до переказу та коментування притчі про сіяча.

Що допомагає зерняткові рости? Що допомагає нам духовно рости?

Як Бог засіяв зерно у нашому серці?

До якого ґрунту воно належить?

Що потрібно робити, щоб виріс добрий плід?

Зерно – це Слово Боже.

Сіяч – той, хто вчить нас Божій мудрості.

Земля – серце людини.

Земля при дорозі означає людей, які не пускають в своє серце Слово Боже.

Кам'янисте місце означає людей, які слухають Слово Боже, але швидко його забувають.

Колючі кущі – люди, які за своїми турботами не чують Слово Боже.

Хороша, родюча земля – означає людей з добрим серцем. Вони уважні до Слова

Божого, бережуть його в добрій своїй душі й намагаються виконувати все, чого воно вчить.

Багатий урожай – це добрі діла.

Давайте спитаємо у зернинок, які саме добрі справи виростуть із них.

(учні читають написи на зернятах).

Співчуття, мужність, турбота, жалість, працелюбність, вдячність.

А тепер послухаємо, які історії трапилися з такими ж дітками, як і ви, а також дізнаємося як вони вчинили. А ви скажете, які саме зернинки проростають в їхніх душах.

 2. Словникова робота. Підручник, с.54.

  3. Підготовлені учні читають або переказують оповідання за В.О. Сухомлинським.

Співчуття

У кого радість, а в кого горе

   Діти зібрались їхати на екскурсію. Хотіла поїхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана. Чого це ти така сумна? питають товариші.

Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе?

І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію.

Минуло три тижні. Галина мама одужала і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.

Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.

Турбота

Протоптали стежку

Уночі була хуртовина. Намело кучугури снігу.

   Рано-вранці до школи йшло троє дітей Юрко, Михайлик і Ніна. Скрізь на подвір'ях було видно людей. Чоловіки, жінки, юнаки і підлітки відкидали лопатами сніг, прокладали стежки.

  Ось хата бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного подвір'я. Нікого не видно.

Як же бабуся до колодязя йтиме?- каже Юрко.  Снігу стільки...

 Давайте протопчемо доріжку від хати до колодязя! радить Михайлик.

   Діти пішли на подвір‘я  бабусі Марії по глибокому снігу. Від воріт до хати йти було дуже важко. А від хати до воріт трохи легше. Пройшлися вдруге, втретє, учетверте... Протоптали стежку від воріт до хати і від хати до колодязя.

 Спітнілі, втомлені і радісні поспішали діти до школи. Вони думали:

"Ось зараз бабуся Марія вийшла на подвір‘я, побачила протоптані стежки. Радіє. І дякує нам…"

Раділи і діти. Бо думали про це.

Розуміти чуже горе велика людська краса.

 

Мужність

Вогник у вікні

   Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи. Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочкаїї видно Миколі.

Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили  так було холодно. Сидів Микола якось увечері вдома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.

   Коли це вогник погас. „Лампочка перегоріла, подумав собі.  Рибки до ранку загинуть, мороз он який ".

   Микола одягнув пальто, шапку, рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч. Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла і встановив нову.  Грійтесь, рибки,  тихо сказав Микола, зачинив школу і пішов додому.

  Ще тричі взимку доводилось приходити хлопцеві серед ночі до школи рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.

Ти став мужній, Миколо,  сказав йому вчитель.

 

Працелюбність

Не загубив, а знайшов

Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:

Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто упоперек та скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок грунту, він зламався.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько на поламаний заступ.

Простіть мене, батьку, - сказав син. – Я зламав заступ.

А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

Отже, ти не загубив, а знайшов.

Що ж я знайшов, батьку?

Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка.

 

Жалість

Як Сергійко навчився жаліти

  Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже:

Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.

Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець. Дівчинка питає:

Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.

Хіба ти не бачила? Я кинув камінець. Дівчинка й каже:

Я нічого не бачила, бо я сліпа.

Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно.

Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер уже не дивувався  йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. І пожаліє її.

 

Вдячність

Важко бути людиною

  Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

 Але ми не подякували жінці за воду. Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

Що ж... каже Роман,  це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю

Варто,  наполягає Марійка.  Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

Ви як хочете,  каже Марійка, а я повернуся й подякую...

Чому? Скажи, чи ж обов'язково це зробити? –  питає Роман... Адже ми так потомилися...

Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися... Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі

Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

Важко бути людиною...  сказав він.

   Бог піклується і всім світом, і кожним з нас окремо. Обдаровуючи нас всім належним до гідного життя, Господь ставить перед кожною людиною просте, але дуже відповідальне завдання: не втомлюватись робити Добро, дотримуватись Істини і примножувати Красу в створеному Богом світі. Коли людина виконує це завдання, у неї будуть і чиста душа, і добре серце. Вона буде чемною, ввічливою, чуйною, доброю, слухняною, вмітиме прощати образи, протистоятиме злу.

V. Закріплення знань.

VІ. Підсумок уроку.

   Нехай душі ваші ніколи не стають тим кам'янистим грунтом, на якому все живе гине. А навпаки, завжди будуть світлими, теплими. Щоб зерна Слова Божого давали багатий урожай добра, милосердя, щедрості.

 

 

 

Категорія: Основи християнської етики | Переглядів: 324 | Додав: uchitel | Теги: 6 клас, християнська етика | Рейтинг: 5.0/3