Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Январь » 12 » Повага до людей
11:27
Повага до людей

https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSOjb7dd6_1au8RrS-mEoRG8oQQf5ArvpfVhYEhsAL505JWpMq4-yN0kH0

Ключовий вірш із Біблії: «Пошаною один одного випереджайте» (Рим. 12:10).

Запам’ятай нові слова і поняття

Повага - почуття шани, прихильне ставлення до ближнього, що ґрунтується на визнанні вищості іншого, його гідності.

Пошана – почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот або позитивних якостей; шана до Бога.

 

  1. Чому людей не можна ділити на чужих і своїх

Суспільство часто поділяє людей на своїх і чужих, на тих, які гідні поваги та почестей, і тих, які їх не гідні. Натомість християнська церква завжди вбачала своє призначення у прилученні до віри якомога більше „чужих”. Християнин зобов’язаний простягнути чужим руку приязні та допомоги.

 

Біблійна історія

Притча про загублену вівцю

Прочитай притчу і поміркуй, кого символізує загублена вівця

Христос, проповідуючи в Капернаумі, зайшов зі Своїми учнями до храму, і, побачивши Його, збирачі церковних податків запитали Петра, чи заплатить і їхній Учитель. Випередивши апостола, Ісус поцікавився: „Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито – зі своїх чи з чужих?” Петро й не сумнівався у відповіді: „З чужих!” Тоді Ісус запропоновував Симонові сходити до моря, закинути вудку і в роті першої ж риби, яку впіймає, знайти дрібну грецьку срібну монету для податку: „Віддай її за Мене й за себе”.

Спантеличені апостоли перепитали Ісуса: „Хто ж тоді найбільший у Царстві Небеснім?” Він покликав дитину і поставив її серед них, промовивши: „По правді кажу вам: хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім!”

„... Коли має який чоловік сто овець, - провадив Ісус далі, - а одна з них заблудить. То чи він не покине 99 овець у горах і не піде шукати заблудлої? І чи не буде радіти за неї найбільше, коли пощастить знайти її? Більше, ніж за всіх 99 незаблудлих овець” (Див.: Мт. 18:12-14; Луки 15:3-7).

 

Це цікаво!

Образи пастуха й овечої отари були обрані Сином Божим для Його притчі не випадково.

Коли вівця заблукає, відлучиться від стада, вона, змучена і пригнічена, лягає на землю. Тварину охоплює немовби параліч. Коли пастух її знайде, вона не в силі піднятися на ноги. Пастух бере її на свої плечі, несе, пригортаючи її до серця, виказуючи їй тим самим свою любов.

Пастух у ті часи вважався символом доброти і дбайливості, адже ніс відповідальність за добро цілої родини, громади людей, які довірили йому свою дрібну живність. Він мав бути не просто уважним, щоб не розгубити отари, не просто сміливим, щоб у будь-який момент кинутись захищати овечок від якого-небудь хижака, пастух мав відчувати себе другом тварин, уміти знайти з ними спільну мову і довіру.

За часів земного життя Ісуса в Палестині було багато овець, і вівчарство належало до головних занять південних народів. Пастухи, що були переважно вашого віку або не набагато старшими, відповідаючи за отару, знали кожну овечку по імені, знали, як вона виглядає, який у неї голос, мусили допильнувати, щоб кожна овечка мала їжу і воду, була захищена від злодіїв і вовків. Загубити вівцю було великим нещастям для пастуха, тому, коли так траплялося, він залишав ціле стадо і вирушав на пошуки.

Ще у Старому Заповіті Давид прославляє Бога як Доброго Пастиря: „Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, - на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості” (Пс. 23:1-3).

Символізм є й у самих цифрах. Адже й одиниця, і сто у сумі дають ту саму одиницю, що означає початок. А цифри 99 і кожна зокрема, і в сумі дають 9, що вважається символом кінця.

Поміркуй і дай відповідь:

Пригадай, ким був за професією Давид у юності?

Які якості виховала в ньому ця професія?

Як вони йому знадобилися?

2.Як живеться людині, відлученій від Божого Царства

Порівняння Господа з Пастирем не є випадковим. Він, як і Пастух, шукає вівцю (заблудлу душу) не тільки тому, що вона цінна для Нього. Але й тому, що вона безсила собі допомогти і сама не зможе повернутися додому.

  Відлучення овечки від отари є символічним. Ісус говорить, що людям, які відійшли від Божого Царства, так само важко повернутися назад. Людина, яка покинула Боже Царство, наче паралізована, пригнічена. Господь Сам іде шукати таку людину, бере її ніби на руки, пригортає. Така любов має силу зцілення. Як той пастир, Господь, коли мова йде про навернення душі, завжди бере ініціативу на Себе. Ісус іде до загублених овець, щоб принести їх до Господаря, до Отця. Так зробив Син Божий, прийнявши чоловічий образ і народившись від Діви Марії.

Бог тішиться однією загубленою і віднайденою овечкою більше, ніж 99 іншими. Він залишає їх, ідучи шукати одну, бо розуміє, що вони у відносній безпеці, а вона – у страшній небезпеці.

Господь іде шукати загублену овечку, втрачену людську душу, залишивши 99 інших, бо для Нього важлива не маса, а кожна окрема особа, особистість. Ми всі Його діти.

  Місія Ісуса полягає в тому, щоб вирвати з рук лукавого жертву і принести її до Отця. Радість Господа є в прощенні.

Притчею про загублену вівцю Ісус пояснив людям, як Він їх любить, як боронить від духовних злодіїв і тих, хто веде їх на злу дорогу. Добрий Пастир знає всіх нас по імені, знає всі наші думки і почуття, всі наші таємниці, наші сили і наші немочі.

Поміркуй і дай відповідь:

Чому саме з вівцями були пов’язані давні язичницькі обряди жертвоприношення?

Як ти ставишся до цитати радянського лідера середини ХХ ст. Й.Сталіна: „Втрата однієї людини – це трагедія, втрата мільйонів – це вже статистика”?

Чому вміння прощати є найбільшим благом кожної людини?

Що легше: простити чи прийняти прощення?

  3. Як маємо ставитись одне до одного

Христос розповів нам притчу про заблукану вівцю іще з однією метою – навчити нас так само ставитися одне до одного, допомагати не заплутатися у гріхах, іти праведною дорогою до Господа і до власного духовного спасіння.

Ми, на жаль, залюбки готові покепкувати над однокласником, котрий одягнутий скромніше за нас, над дідусем, який покульгує з паличкою на вулиці, над огрядною тітонькою зі шкільної їдальні. Достатньо товаришеві неправильно розв’язати задачу, як ми нерідко оголошуємо його бездарем. А як отруює життя хлопчикам і дівчаткам приклеювання образливих прізвиськ, що вказують на їхні фізичні вади, принижують їхню гідність.

Або пригадаймо себе в розмові з друзями. Почувши думку, яка нам не подобається, ми тут же перебиваємо одне одного, а далі ображаємо й ображаємось, удаючись до лайливих слів чи до стусанів.

Господь готовий порятувати нас, даруючи нам прощення, якщо ми покаємось. Давайте будемо готові простягнути руку прощення своїм близьким і навіть своїм недругам.

 

Повчальне оповідання

Хлопчина, відірвавшись на мить від комп’ютера, заявляє своїй однокласниці, що нудьгує над підручником:     „Уявляєш, Олесю, якими примітивними були наші предки! Вони навіть комп’ютера не знали! Упевнений, у минулі часи не було людей, гідних нашої поваги”.

Дівчинка замислилась і незабаром відповіла: „Але ж твій комп’ютер з’явився завдяки відкриттям багатьох поколінь учених, а мудреці мали змогу пізнавати світ, бо були ті, хто вирощував хліб, який годував усіх, хто будував оселі, майстрував, навчав...”

Поміркуй і дай відповідь:

Як можна продовжити цю дискусію?

До яких висновків вона приводить?

Це цікаво!

У давнину було різне ставлення до людей. Нелегкий обов’язок оборони землі від численних ворогів з діда-прадіда виконували на нашій землі князі й бояри, шляхта, тому вони вважалися знатними, найкращими, безумовно вищими за мешканців чи села самим фактом свого народження. Кара за поранення або вбивство шляхтича була суворішою, ніж за подібний вчинок стосовно простої людини.

У наш час не гідними поваги дуже часто навпаки вважають людей, не схожих на інших.

Перевір себе!

Як сказано про прощення у щоденній молитві християнина „Отче наш...”?

Прочитай байку Євгена Гребінки „Лебідь і Гуси” і поясни, чому Гуси спробували принизити Лебедя, закидавши його багном та чи вдалося їм це зробити.

 

ЛЕБІДЬ І ГУСИ


На ставі пишно Лебедь плив,

А Гуси сірії край його поринали.

«Хіба оцей біляк вас з глузду звів? -

Один Гусак загомонів,-

Чого ви, братця, так баньки повитріщали?

Ми попеласті всі, а він один між нас

Своє пиндючить пір'я білеї

Коли б ви тілько захотіли,

Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась,

Ми б панича сього якраз перемастили».

І завелась на ставі геркотня,

Гусине діло закипіло:

Таскають, грязь і глей,зо дна

Да мажуть Лебедя, щоб пір'я посіріло.

Обмазали кругом - і трохи галас стих;

А Лебедь плись на дно - і випурнув як сніг .

Перекажи і прокоментуй Христову притчу про заблукану вівцю, доповнивши таблицю:        

Добрий Пастир

Господь Ісус Христос

стадо (отара) овець

 

заблукана вівця

 

 

Проведи собі іспит сумління «Чи пам’ятаю Ісусову притчу про заблукану вівцю?»:

  • Чи ціную я неповторну думку людини?
  • Чи вболіваю за те, аби людина ця не усамітнилася, не замкнулася в собі, не образилася?
  • Чи відчуваю власну відповідальність за приятеля, який не виконав домашнього завдання, за подругу, яка обманює вчительку, за сусіда, що лихословить, за забіяку з двору?
  • Чому вони стали такими? Чи не тому, що ми свого часу відкинули їх, не рятували, як заблуканих овець?
  • Чи не тому, що однокласник, якого ми назвали зубрилкою, вирішив, що краще не виконувати домашніх завдань?
  • Чи не тому, що сусідський хлопець, якого всі знають лише як забіяку, змушений „виправдовувати” таку загальну думку про нього?
  • Чи не тому, що ніхто вже не вірить у те, що твоя подруга може не обманювати?

  Склади план твору „Що означає поважати людей?” 

 

Категорія: Основи християнської етики | Переглядів: 1048 | Додав: uchitel | Теги: повага до людей, Притча, заблукана вівця, 6 клас, християнська етика | Рейтинг: 3.5/2