Як проводити урок на основі духовно-моральних цінностей ( зокрема, на уроках “Християнської етики в українській культурі”)

Початкова школа — найсприятливіший період для викладання в будь-якій галузі знань. Відкрита дитяча душа і на християнську етику. Але як викладати цей предмет? Щодо інших, традиційних предметів існують багаторічні напрацювання і методики. А тут можуть виникнути певні непорозуміння: немає вимог певного рівня знань, що може привести до недостатньої систематичності та послаблення дисципліни. Учитель може зустрітися з проблемою неспроможності учнів весь урок зосереджуватися на змісті предмету. у таких випадках досвідчені педагоги намагаються чимось зайняти руки й увагу дітей — щось розфарбовувати, вирізати, влаштовувати вікторини. Але такі прийоми не можуть бути самоціллю, це лише допоміжні засоби.

Вважаємо, що предмет буде мати успіх, якщо вчителя щиро хвилює духовно-моральна сторона життя і в ньому самому, і в його учнях. Чудово, якщо учні і вчитель відчувають себе однодумцями, яким важливо іти разом Дорогою Добра, Милосердя, Доброчинності. Так, звісно, буває не завжди, але якщо вдається доторкнутися до струн дитячого серця, це глибоко закарбовується на все життя.

Хочемо застерегти від однієї можливої помилки. На звичайному уроці педагог “вищий” за своїх учнів: він надає їм знання, якими сам володіє, а діти лише споживають. На уроці ж зі християнської етики такої нерівності бути не може. Ми не можемо вивищуватися над дітьми, єдине, що ми можемо — разом давати більше місця Добру в наших душах. Тому так важливо вчителю усвідомлювати власну неповноту, недосконалість і щиро прагнути до більшої досконалості і як людини, і як фахівця.

Пам’ятаймо, що провідним внутрішнім завданням дитини молодшого шкільного віку є учнівство. Учнівство і в подальшому житті має виявлятися як спосіб спілкування з людьми: ми повинні бути готові вчитися у кожної людини, яку зустрічаємо на життєвому шляху.

Наш предмет не є віроучительним, і педагогу недоцільно проявляти прямолінійність, помножуючи вагомість сказаного частим посиланням на Бога, як на авторитет.

Обережно! Якщо ми авторитарні, безапеляційні та деспотичні, і з такими почуттями говоримо про Божественне, то саме таке уявлення діти можуть мати про Бога.

Побажання: яким бути вчителю

Ідеальний вчитель (до якого нам слід прагнути) вміє:

– дружити з дітьми, робити бажаним для дітей спілкування з собою;

– розрізняти в дітях особливості їх душевного складу, знаходити особливий підхід до кожної дитини і способи виховного впливу на неї;

– ставити реальні виховні та освітні цілі й досягати їх за певний час;

– організовувати дітей для спільної дії і проводити її (похід, свято, вистава);

– володіти такими формами спілкування, як заняття, бесіда, притча або казка, вікторина, рухлива гра, пізнавальна гра, предметно-ремеслова діяльність, спільна пісня;

– проводити родинні заняття з батьками на теми сімейного виховання.

Додатково до власного професіоналізму учителю бажано прагнути мати такі якості:

Смирення. За працею авви Дорофея “Душекорисні повчання”, смирення і смиренномудрість лежать в основі духовної праці над собою. У педагогічній справі смирення необхідне для того, щоб усвідомити, що зрушення можливі лише з Божою допомогою, і всі власні успіхи приписувати не собі, а Творцю і дякувати Йому.

Смирення ж допомагає не дратуватися і не гніватися на дітей, бо завдяки йому можна побачити, що інші люди, а особливо діти, кращі за вас. “Добру і розумну людину можна визнати по тому, що така людина вважає інших людей і краще, і розумніше за себе” (Л. Толстой).

Лагідність (“кротость” – ц-слов.). Ця чеснота допомагає утихомирювати власну пристрасність, а отже, допомагає сприймати душу ближнього, бути чуйним і сердечним до нього.

Радість. Саме ця чеснота, разом із лагідністю є, за апостолом Павлом (Гал. 5,23), одним з плодів духовних. Вона дуже важлива для спілкування з дітьми, яким радість життя дуже близька за їхньою дитячою природою.

“У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості” (К. Ушинський).

Підготовка та проведення уроку з християнської етики — важлива частина навчально-виховного процесу

Дуже важливо, щоб учитель з християнської етики (особливо якщо це класний керівник) відчував свою відповідальність не лише за подання знань, а й за виховання учнів. “Добрий вчитель не пропустить жодного зручного випадку, щоб навчити чомусь корисному” (Я.-А. Коменський). Саме тоді вчитель  ставитиметься до уроку як до важливого засобу допомоги дитині на її особистому шляху до добра.

Виходячи з вищесказаного та маючи на увазі основні принципи і підходи християнської педагогіки, розглянемо підготовку до уроку і його проведення.

Підготовка до уроку є надзвичайно важливою частиною педагогічної праці. Виділимо змістовну підготовку, підготовку сердечно-почуттєву і підготовку духовну.

Змістовна підготовка. Включає в себе освоєння змісту, усвідомлення цілей уроку, методичну підготовку послідовності педагогічних дій на уроці

Сердечно-почуттєва підготовка. Перш за все – це підготовка до душевної взаємодії, зустрічі вчителя й учнів. Як уже було сказано вище, надзвичайно важливим для педагога є встановлення особистісних стосунків з учнями. Педагог має йти з охотою на зустріч з дітьми, бути радий їм, мати силу на душевну підтримку і доброзичливість.

Духовна підготовка. Включає в себе два основних моменти.

Перше (для того, хто має досвід молитви) – це молитовна підготовка до занять. Це має бути молитва за своїх учнів, щоб Господь управив їх у навчанні і в добрій поведінці.

Друге – покаяння, тобто здатність бачити власну недосконалість, власну нездатність без Божої допомоги виправитися, сердечне прохання благодатної підтримки в уроці і в цілому у процесі навчання.

Сам урок. Важливо вміти в процесі підготовки задавати собі ряд запитань:

1) які змістовні цілі ставить учитель в уроці – який зміст він хоче донести; 2) які він бачить способи подачі змісту і шляхи засвоєння змісту учнями; 3) яку почуттєво-емоціональну сферу учнів хоче пробудити вчитель; 4) які навички і вміння необхідно учням засвоїти; 5) яке виховне значення уроку – які цінності і як саме хоче закласти вчитель.

Цілі уроку. Змістовна ціль: засвоєння змісту. Вчитель може вирізнити різну міру засвоєння змісту: а) відповіді на запитання вчителя; б) уміння переказати зміст; в) уміння поділитися емоційно-почуттєвим враженням від змісту; г) уміння творчо відобразити засвоюване (наприклад, у малюнку); ґ) проявити засвоєне у дії, у навичці поведінки

Корисні запитання собі (під час підготовки).

• · Чи я даю дітям місце для творчої самодіяльності під час уроку?
• · Як перевірити засвоювання дітьми того, що вони сприймають на уроці?
• · Як розрізнити короткотривале засвоєння і довготривале?
• · Яку міру часу і зусиль я виділяю на короткотривале засвоєння і на довготривале?

Вчителю під час підготовки до уроку важливо також пам’ятати про душевні сили дітей.

Опираючись на розум або розумну силу учня, слід розрізняти людську здатність до міркування (розмисел, розсудок) і здатність завдяки благодаті Божій збагнути суті, сенси речей і явищ. А це означає осягання самим учителем і розкриття ним перед учнями премудрості й доцільності явища (предмету) як творіння Божого, або творіння людського, яке створене з допомогою Божою.

Життєлюбна сила душі учнів, тобто їхнє прагнення до життєвої повноти підтримується повнотою життя учителя у предметі і в подіях уроку.

Сила турботи, опіки в душі дитини пробуджується через турботу педагога про саму дитину та про якість і вичерпність засвоєння предмету учнем.

Пошанувальну силу або здатність шанувати, ставитись благоговійно до високого, святого, вчитель пробуджує в учнів тим, що для нього самого є святині, які він шанує всім серцем, усією душею.

Рівні уроку: Педагог із досвідом знає, що урок має кілька рівнів різної глибини. Можна виділити 1) рівень змісту; 2) рівень подій; 3) рівень спілкування; 4) смисловий рівень; 5) промислительний. Усі рівні, крім 5-го, можуть проектуватися під час підготовки до уроку.

Про рівень змісту сказано вище. Рівень подій, або сценарій уроку, вибудовується під час підготовки й контролюється у процесі уроку. Це вибудовування, планування тих чи інших способів взаємодії учителя з матеріалом і учнями.

На рівні спілкування відбувається душевна і сердечна зустріч педагога з учнями. Рівень смисловий означає таку діяльність учителя й учнів, яка має за мету вийти на переживання цінностей, смислів. І нарешті, рівень промислительний  означає спостереження учителя над Промислом – як саме Промисел Божий проявляє себе в уроці і в цілому в педагогічному процесі.

Є корисною і така схема проектування уроку:

1) Мета уроку:

а) змістовна;

б) виховна: для розуму; образно-почуттєва (для серця); діяльна і мотиваційна (для волі).

2) Взаємодія вчителя і дітей на уроці:

а) дії вчителя щодо дітей;

б) дії дітей (тут основне питання: як саме стимулюється образно-почуттєва сфера дітей, якими засобами);

3) Загальний хід уроку (послідовність дій учителя та дітей);

4) Передбачення можливості імпровізації (учителя та дітей).

Поради для підготовки до уроку:

1.  Скласти стислий план-конспект уроку на духовно-моральну тематику, у якому мають бути відображені: засоби забезпечення різних рівнів уроку; засоби для пробудження активності дітей; засоби підтримки тих чи інших сил душі учня. Можна користатися запропонованими вище схемами.

2. Розглянути основні дії, які можуть забезпечити духовно-моральне “забарвлення” (або, іншими словами, виховний аспект) різних предметів (на будь-яку, не обов’язково на морально-етичну тематику) у загальноосвітній школі.

Рекомендована література.

1 – Біблія (Святе Письмо). К., 2004.

2 – О. Савченко. Дидактика початкової школи. К.: Освіта, 1996.

3. Концепція освітньої реформи на засадах християнських цінностей з впровадженням викладання основ християнської культури в загальноосвітніх навчальних закладах

http://archivorthodoxy.com/page-598.html

3. Християнська етика в українській культурі. Курс для початкової школи (1-4 класи). Підручники, посібники, робочі зошити. Автори: Ігумен Лонгин (Чернуха), прот. Богдан Огульчанський, Е.В. Бєлкіна, І.Л. Сіданич. К., 2006-2008.

4. «Біблійна історія та християнська етика». Програма духовно-морального курсу, рекомендована  Міністерством освіти і науки України .http://orthodoxy.org.ua/node/16884

5. – Я.-А. Коменський. Велика дидактика — “Вибрані педагогічні твори” в 2т. М.: Педагогика, 1982.

6. – С. Коцар. Православна християнська етика. Навчальний посібник. К.:МАУП, 2007.

13. Авва Дорофей. Душекорисні повчання.

14. М. Попович. Нариси історії культури України. К.: Артек, 2001.

Більше інформації на сайті Київської Митрополії Української Православної Церкви за посиланням.