Вітаю Вас, Гість
Головна » 2012 » Декабрь » 9 » Дорогами великого Гете
15:50
Дорогами великого Гете

Тюрінгію вважають чи не найбіднішою землею Німеччини. І… однією з найгарніших. Тут зароджувався німецький романтизм, бурхливо розвивався філософський ідеалізм. Тут же була колиска модерного німецького мистецтва.

Проїжджаючи Тюрінгією, починаєш розуміти, звідки в німецьких романтиків з’явився культ почуттів та творчого екстазу, ідеалізація минулого, містичний культ природи. Тут – мальовничі гори з руїнами стародавніх замків. Є й чимало інших пам’яток старовини – монастирі, костели. Деякі з них ще романського стилю. Є місця, де збереглися будинки в стилі фахверк – то вже типовий німецький середньовічний стиль. Таким фахверковим містом Тюрінгії є Верніґероде, розташоване неподалік гори, на якій нібито відбувалася Вальпургієва ніч, описана у Гетівському «Фаусті». Потрапивши у Вернігероде, піднімаючись лісом до величного замку на узвишші або спостерігаючи за фахверковими будинками, видається, що опинився в якійсь казці.

Колиска німецького романтизму
Щоправда, німецький романтизм зародився не у Верніґероде. Батьківщиною його можна вважати Єну. Саме тут виник т.зв. єнський гурток, до якого входили філологи, брати А.Шлегель та Ф.Шлегель, поети Л.Тік, Ф.Гарденберг (Новаліс), до них приєднався філософ-ідеаліст Ф.-В. Шеллінг, основоположник герменевтики Ф.-Д.-Е.Шлейєрмахер. З Єною пов’язані імена Г.-В.-Ф. Гегеля, Й.-Г. Фіхте… І, звичайно, Й.-В.Гете та Ф.Шиллера. Саме в цьому місті в 1794 р. відбулася зустріч цих двох великих німецьких письменників, яка поклала початок їхній довготривалій дружбі. До речі, Шиллер викладав у Єнському університеті і той нині названо на його честь.

Але чому саме Єна стала осередком німецького романтизму? Хоча б тому, що була інтелектуальним центром Тюрінгії: у місті ще з 1558 р. існував університет. Єна взагалі вважається старовинним університетським містом. Мало хто знає, що цей університет усе-таки певним чином пов’язаний і з Україною. Тут деякий час навчався Адам Зернікау (Чернігівський), якого деякі вчені (М.Грушевський, Д.Чижевський) вважали чи не найкращим українським теологом XVIII ст. А вчення згадуваного Шеллінга мало помітний вплив на українських діячів доби романтизму. Наприклад, до шеллінгіанців належав М.Максимович – відомий учений, перший ректор Київського університету.

Чесно кажучи, Єна справила на мене не зовсім романтичне враження. Тут якось дивно поєднано пам’ятки старовини й сучасні будівлі. З будь-якого кінця міста бачиш висотну Єн-Тауер, яку нині використовує університет. Єна є індустріальним та водночас студентським містом, і це відчувається майже на кожному кроці.

Певно, студенти вирішили «поприколюватися» із засновника своєї альмаматер – курфюрста Йоганна-Фрідріха Великодушного, пам’ятник якому є в центрі міста. Біля ніг феодала-мецената стояли три порожні пляшки з-під пива. І ніхто їх не прибирав. А ще біля цього пам’ятника лежала дерев’яна колода з написом, який деякі наші розумники переклали б як «300 років сталого розвитку».

І все ж, у Єні є свої куточки романтики – залишки найдавнішого приміщення, облаштовані під інформаційний туристичний центр, це і вузенькі вулички зі старовинними будинками, зокрема й фахверкового типу, літературний музей, розтащований у затишному куточку, відгороджений іншими будинками від велелюддя вулиці.

Веймар – Гетівський, модерністський і… Самчуківський

Пам’ятник Гете і Шиллеру у Веймарі

Пам’ятник Гете і Шиллеру у Веймарі

Недалеко від Єни — Веймар, місто Гете. Тут він прожив більшу частину свого життя, відпрацьовуючи міністром у місцевого правителя, герцога Карла-Августа. Веймарський період для письменника, незважаючи на піднесення і спади, загалом був плодотворним. Саме в цьому місті він завершив трагедію «Фауст» – головний твір свого життя. Жив у Веймарі також Шиллер. І не тільки він…

У самісінькому центрі міста, повернувшись спиною до Веймарського театру, де була проголошена Веймарська республіка, стоять на постаменті Гете й Шиллер. Їхні обличчя обернені до музею Баугаус. Можливо, в цьому є своєрідна символіка. Річ у тім, що Веймар довгий час вважався містом класичної німецької культури. Однак у міжвоєнний період саме тут (чи не парадокс?) зародився модерністський мистецький рух Баугаус. Стосувався він, щоправда, переважно архітектури. Власне, модерна архітектура ХХ ст., позначена утилітарним функціоналізмом, зорієнтована на масовість, і бере свої початки в Баугаусі. Хоча Баугаус – не лише архітектура, а й дизайн та образотворче мистецтво. Мав цей мистецький напрямок вплив і на інші сфери культури.

Із приходом до влади Гітлера такого типу мистецтво було оцінене як занепадницьке. Діячі Баугауза зазнали репресій. А на Веймар була звернена особлива увага. Під містом нацисти організували один із найбільших концтаборів Німеччини – Бухенвальд, де спочатку опинилися неугодні Гітлеру опозиціонери, а потім євреї та військовополонені.

Дім-музей Гете

Дім-музей Гете

В останні дні Другої світової війни Веймар, значною мірою завдяки Бухенвальду, перетворився в інтернаціональне місто, де можна було зустріти представників різних народів. Ось як про це писав У.Самчук, який опинився тоді у місті Гете (у своїх мемуарах «П’ять по дванадцятій»): «Бідний класичний олімпійський Веймаре! Десятки ображених зі всієї Європи на твоїх поетичних вуличках висловлюють своє безсилля. Мови, раси, строкаті бухенвальдські піжами, трикутники, латки, повінь заколесників, прапорів, червоних зірок, загадкові авта із загадковими пасажирами…»

Веймару У.Самчук присвятив багато уваги. Є в його мемуарах розділ «Король страх у Веймарі». Ось одна із Самчукових замальовок того часу: «На вулицях Веймару багато алкогольного запаху і багато розгуляних Ваньок. Вертаючись з міста, йдучи поораним бомбами парком, я нагнав хилу постать у потріпаній шинелі совєтського полоненого. Плівся, бідака, попри шатра американських вояків, що розтаборились уздовж алеї, і ловив безустану консерви й цигарки, що йому кидали американці. Наловив їх повну полу.

Заговорив до нього. З Ленінграду. В полон попав біля Пскова. Працював на заводі. Чи вертається додому? – Канєчно. А чи не боїться. – Чаво? Как только что, гаварю просто: разстрєлівай! А на Сібір нє паєду. За что, спрашіваю? Я воєвал чесно. В плєн попал? Комісари удралі, патроновнєту, жратьнєту… Что било дєлать? Нєт, нєт… Свабода ілі смєрть! Я слишал будут реформи, армія требуєт реформ, далє так нєльзя… армія нєсложіт аружія пока нє будєт реформ…

Дачний будинок Гете

Дачний будинок Гете

Гомонів до самого табору, що стоїть при вході з парку, з велетенським червоним прапором і не меншим написом: «Смерть фашистам!» Плівся з оберемком консерв у той вертеп, звідки і на цей раз несло гармошкою і якимсь розвальним, мов гураган, реготом».

Через збіг обставин, в останні дні війни Веймар став прихистком для багатьох українців, у т.ч. й українських культурних діячів. Зокрема, У.Самчук із захватом говорить про свої зустрічі з письменником, критиком, театралом і завзятим сюрреалістом І.Костецьким, який оповідав У.Самчуку «незрівнянні шкіци про наш сучасний Веймар», моделюючи при цьому сюрреалістичні картини. Ось одна з них: «Ідеальна для фільму сцена з винним склепом, що в ньому, зі свічками в руках, бродять по коліна в вині чорні, таємничі, зовсім п’яні постаті й співають «Інтернаціонал». Куди там Гетівському «Фаусту» зі своїми сценами в Ауербахскеллері!

Однак не все було так жахливо. У книзі «П’ять по дванадцятій» є також ліричні описи Веймара. Наприклад: «Надвечір ми з Танею (дружина У.Самчука. – П.К.) пройшли долиною, вздовж річки. Прекрасно. Свіжо й зелено. Яскраво цвітуть каштани. Пригадується вірш Гете: «По всіх верхах кладеться тиша».

Веймар справді затишне й гарне містечко. У центрі збереглося чимало старовинних будиночків. В одному з них жив Гете. Коли торкаєшся стін цього будинка чи дерев’яних (не пластикових!) віконниць, здається, що відчуваєш дух старовини. А зовсім недалеко парк, через який тихо несе свої води річка Ільм. Тут же, в парку, дачний будиночок Гете, де «сонячний геній» не лише відпочивав, а й творив.
Мимоволі пригадуються поетичні стрічки великого веймарця:
Нову поживу, свіжу кров
Дає цей світ ясний.
Мене до свого лона знов
Природо, пригорни».

У дворику літературного музею в Єні

У дворику літературного музею в Єні

Споглядаючи за цим усім, починаєш розуміти надзвичайну плодовитість письменника й науковця. Здавалося, йому було створено ідеальні умови для творчої праці – протекція з боку влади, матеріальний достаток, можливість усамітнитися серед чудової природи, втекти від суєти. Не дивно, що німці мають плеяду видатних інтелектуалів, письменників, учених, яких знають і цінують у світі.

Місце Вальпургієвої ночі
Німці цінують місця, пов’язані з Гете. Однак не перетворюють їх у місця закам’янілого культу. Радше, навпаки, намагаються вписати у сьогодення. Наприклад, у центрі Лейпцига можете побачити шикарний ресторан «Ауербахскеллєр», в якому ніби відбувалася одна зі сцен Гетівського «Фауста».

Не забули німці й про гору в Гарці – місце Фаустівської Вальпургієвої ночі. Потрапивши сюди, відчуваєш щось незвичайне. Високі верховіття, вкриті лісом, урвище, в якому в’юниться річка, скелясті кам’яні виступи, химерне переплетіння коренів дерев під ногами… Здається, співзвучними твоєму настрою стають слова із «Фауста»:
Ми вступили в володіння
Снів чудових, чар таємних.
Проведи нас без блудіння
По просторах диких, темних,
Де блукають дивні мрева.
За деревами дерева
Мимо, мимо вдаль несуться
Кручі корчаться і гнуться…

Зараз гора Вальпургієвої ночі перетворена у велетенський відпочинковий осередок, де на кожному кроці різноманітні атракціони – і для дорослих, і для дітей. Любителів гострих відчуттів чекає канатна дорога, де в кабінці можна «пролетіти» над урвищем, що сягає кількох сотень метрів. Є й розваги інтелектуальні. На одному з уступів гори збудовано театр під відкритим небом. «Декораціями» в ньому є гірський пейзаж.

Не кажу вже про оглядові майданчики, паркові зони…

Хтось, можливо, покрутить носом і скаже: «Попса». Так, попса. Але ця попса є одним зі способів прилучення німців до своєї класики. Певно, дитина, яка побувала в такому місці, коли їй у школі доведеться знайомитися з «Фаустом», з більшим інтересом поставиться до цього твору. Та й дорослим після відвідання гори Вальпургієвої ночі, можливо, захочеться перечитати знамениту трагедію.

За матеріалами сайту: http://litakcent.com/




Джерело: <a href="http://litakcent.com/2011/09/10/dorohamy-velykoho-hete/">ЛітАкцент</a>

Категорія: Зарубіжна література | Переглядів: 247 | Додав: uchitel | Рейтинг: 5.0/1