Вітаю Вас, Гість
Головна » 2012 » Декабрь » 9 » Астрід із Юнібакена
19:29
Астрід із Юнібакена

Юнібакен, будинок Астрід Ліндгрен

Від площі Сергельса, самого серця Стокгольму, на острів Юргорден пролягає давній трамвайний маршрут № 7 «Юргордсліньєн». Можна сісти в новенький синій або ж дочекатися старенького бляклого ретро-трамвайчика. Я вийшла на зупинці «Музей «Васи» і, щоб не заблукати, попрямувала за гуртом наплічників і наплічничків.

Разом ми минули величну ренесансну будівлю Північного музею, рішуче пройшли повз щогли музею одного корабля, де спочиває гордість давнього короля Густава Васи і всієї Швеції, і попрямували до значно меншої та скромнішої будівлі.

Менш показний Юнібакен або, як його ще називають, будинок Астрід Ліндгрен, 1996-го року врочисто відкрила королівська родина. Відтоді здалеку видно трикутний дах музею разом із його символом – дівчинкою з парасолею, схожою на Мері Попінс, яку, здається, от-от віднесе вітер. Нині Юнібакен – один із найвідвідуваніших музеїв Стокгольма, одначе, щиро кажучи, його не назвеш ані музеєм, ані будинком самої тільки Астрід Ліндгрен.

Дім Ліндгрен, у якому вона жила впродовж більш ніж шістдесять років аж до самої смерті, на вулиці Далагатан, 46 у Васастані, районі Карлсонових дахів, цікавий хіба пам’ятною табличкою. Справжній музей і парк письменниці розташовано в її дитячому будинку у містечку Віммербю, на південь від столиці.

Ятка, у якій кожен охочий може продавати хот-доги, у межах виставки "Брухт”

«Юнібакен» – назва родинного будинку Енгстрьомів із повістей Астрід Ліндгрен про дівчинку Мадікен. Юнібакен на острові Юргорден – будинок будинків літературних персонажів Астрід Ліндгрен, а також інших, давніх і сучасних, шведських і шведськомовних дитячих письменників. Приміром, цілу залу віддали під тимчасову виставку з промовистою назвою «Брухт». Усі експонати, чи то пак гірки й будинки зі старого залізяччя, ятку з хот-догами тощо, змайстровано за книгами і коміксами знаного шведського ілюстратора і письменника Яна Льофа, який минулого року здобув премію Астрід Ліндгрен.

Починати огляд Юнібакена годиться зі стилізованої міської площі, на якій — помешкання Карлсона, родини Мумі-тролів, Петсона і Фіндуса та інших. Від площі вирушає чарівний поїзд, його кінцева станція – вілла Піппі Довгоїпанчохи. Насамкінець найліпше посмакувати в кафе місцевими булочками з корицею і зазирнути до сувенірної крамниці, що, заразом, є найбільшою дитячою книгарнею у місті.

Утім, цього разу черга на поїзд простяглася з перону вздовж усієї площі, тож оглянути Юнібакен я вирішила «з хвоста». Врешті, хтозна, може, в будинку Астрід Ліндгрен починати ліпше таки з кінця. Тож проминувши книгарню і кафе (гаразд, із коротенькою затримкою), я попрямувала вгору за вказівником «Villa Villekulla» (вілла «Хованка» у перекладі О. Сенюк).

Вілла Пеппі Довгоїпанчохи

Критики творів Астрід Ліндгрен середини 1940-х рр., переважно імениті світила педагогіки, жахнулися б, побачивши, що вілла неврівноваженої і безперечно небезпечної Пеппі займає увесь другий поверх Юнібакена. Бо ж найсильніша дівчинка в світі – улюблений і найбільш знаний у Швеції персонаж Астрід Ліндгрен. Вона – справжній масовий бренд, одна з культурних візитівок країни. Ляльки Пеппі та її мавпочки пана Нільсона визирають із вітрин усіх сувенірних крамниць, їхні зображення – на безлічі зошитів, футболок і наплічників. Проте, схоже, несподіванкою це є винятково для туристів на кшталт мене, яка приїхала з країв, де популярнішим є в міру затовстий мужчина у розквіті літ.

Віллу творці Юнібакена продумали до дрібниць: смугасті шкарпетки, що висять на мотузці просто над головами відвідувачів, ретельно продірявлені, парасоля – потерта, а прищіпки, які все це тримають, – справжнісінькі. Тут не побачиш шафи, намальованої лінивим теслею на стіні, картонних крісел тощо. Все, до найменшого цвяха чи чайної ложечки на кухні, картин і дзеркал на стінах — справжнє. Саме в такому «незаграванні», «неіграшковості», гадаю, криється таємниця привабливості Юнібакена. Свідчить це і про, як не дивно, повагу до дитини. До всього, Швеція – найперша країна, в якій, значною мірою завдяки старанням Астрід Ліндгрен, батькам заборонено фізично карати дітей.

Запасні коні на віллі "Хованка”

Прикметно й те, що всі згадані маєтки персонажів не дублюють авторських описів у текстах або ілюстрацій. Читачі «Піппі Довгоїпанчохи» впізнáють її віллу в Юнібакені здалеку, але, зазирнувши всередину, знайдуть багато нового, порівняно з книгою. Юнібакен є не сліпим тривимірним повторенням текстів Астрід Ліндгрен, а доповненням, дечим більшим, однак цілком у її дусі. У будинку Астрід Ліндгрен також не нудьгуватимуть «дикуни» і «дикунки», які почули про письменницю вперше, а тим, хто знає напам’ять усі її книги, буде ще цікавіше віднаходити чимало несподіваного.

Музеєм, у якому можна робити все, що завгодно: бігати босоніж, стрибати, лизати і кусати, волати, з’їжджати з експонатів, мов із гірки, – шведських хлопців і дівчат не здивуєш. У музеях, на зразок природничого, де не зберігаються надто цінні експонати, що потребують посиленої охорони, багато зроблено саме для втіхи відвідувачів. Малі шведи не бояться, що будь-якої миті у вухо їх може схопити літня охоронниця реліквій у квітчастому халаті. Не бояться тому, що у залах, окрім відвідувачів, нікого немає. Навіть двері поліцейської дільниці біля вілли Піппі завжди зачинені.

Будиночок Карлсона на стилізованій міській площі

Тож не дивно, що в Юнібакені, цілком у дусі Піппі та її літературної матусі, тим паче мОнжа геТь усе І геЬт усім. Тут навіть треба робити все, що заманеться і що неможливо втнути деінде: сісти в крісло Мумі-тата чи вилізти на шкапу Пеппі. Щоправда, музейники подбали про те, щоб молотки, пилки і інші гострі та небезпечні речі в господарстві Пеппі було непомітно, проет надійно прикріплено дротом, цвяхами чи клеєм.

Повністю облаштовані будинки створюють ілюзію реальності, справжності їхніх мешканців, а отже, і подій, відтворених у книгах. Ось тільки господарів і сліду немає: у будиночку Мумі-тролів порожньо, на віллі «Хованка» живе лише шкапа, Карлсон ширяє десь під дахом, із зауважу, булочкою з корицею в руці, його не дістанеш. Тож сідаючи на крижаний трон, хазяйнуючи на кухні Мумі-мами чи в будинку персонажів Свена Нордквіста, дитина сама стає головним героєм історії.

Мале дівча поряд зі мною сміливо взуло щітки, щоб чистити Пеппину шкапу, і я тоді лише пригадала, що саме таким робом мила підлогу на кухні героїня Астрід Ліндгрен. Багато інших малих відвідувачів, напам’ять знаючи книги Ліндгрен, Янсон, Нордквіста й інших, пробували наслідувати улюблених персонажів. Та у Юнібакені вони отримали змогу не обійняти Сніфа чи сфотографуватись із, приміром, дерев’яними Томмі й Анікою, навіть не стати ними на хвилинку, а опинитися на їхньому місці. Хай яким продуманим видається Юнібакен, простору для вигадки і уяви тут вистачить усім.

Вітальня Мумі-тролів

Оглянувши віллу і площу, я нарешті потрапила на крихітну залізничну станцію, яка, за задумом натхненниці і творця чарівного поїзда, ілюстраторки Маріт Торнквіст, має нагадувати станцію у Віммербю 1910-х років, часів дитинства Астрід. За задумом тієї самої Маріт Торнквіст, якій спершу було невтямки: навіщо створювати залізничний маршрут казками Астрід Лідгрен? Невже не досить її дивовижних книжок? А навіть якщо знайдуться переконливі причини, чому не дати змогу відвідувачам роздивлятися декорації пішки, швидко чи повагом, як їм заманеться? Та згодом Маріт Торнквіст зрозуміла, що тільки обмеживши глядачів таким чином, можна по вуха занурити їх у світ Астрід Ліндгрен. А може, й відчула, що не в дусі Ліндгрен вважати свої тексти винятково друкованими. Бо письменниця не боялася сама перекладати свої книги, зокрема, на мову кіно. Вона брала жваву творчу участь в екранізаціях «Пеппі Довгоїпанчохи», «Братів Левове Серце», «Еміля» та інших її книг як натхненниця, сценаристка, виконавиця епізодичних ролей і нараторка.

Астрід разом із Маріт за кавою з тістечками і кресленнями

Тож 1996-го року, пригадувала пізніше Маріт, багато тижнів підряд, поклавши до кошика коробку тістечок, вона сідала на велосипед і їхала до будинку на вулиці Далагатан, 46, де разом із тоді вже 89-літньою Астрід Ліндгрен за кавою із тістечками, кресленнями і малюнками вони чаклували над декораціями для майбутнього маршруту чарівного поїзда. Зрештою, вибрали шість сценок із шести книг Ліндгрен: «Мадікен», «Еміль з Льонеберги», «Карлсон, який живе на даху», «Крихітка Нільс Карлсон», «Роня, донька розбійника», «Брати Левове Серце».

Усе до найдрібнішої дещиці – ляльки, крихітні будиночки, дерева, одяг – змайстровано власноруч більш як сімдесятьма лялькарями і теслярами під керівництвом Маріт. Разом із Маріт Ліндгрен написала текст екскурсії, який пасажири поїзда можуть тепер почути більш ніж десятьма мовами (поки що серед них немає української). Цій казці судилося бути останнім твором Астрід Ліндгрен.

Астрід із Юнібакена

Вона зветься «Подорож із Юнібакена до Нангіліми». Головне під час мандрівки – не заблукати у реальностях, заплутаних хитрою Маріт: поїзд рушає ніби з Юнібакена, стокгольмського музею, а насправді – з ферми Юнібакен, де мешкає Мадікен. Далі пасажири-глядачі їдуть із більш реалістичних місцин, значною мірою автобіографічних – хутору Льонеберги, де живе Еміль, стокгольмськими дахами, до дальших країв – середньовічного лісу Роні та розбійників, світу Нангіліми, куди після смерті потрапляють малі Юнатан і Карл, брати Левове Серце. Недаремно велика подорож завершується одним із найсумніших, найглибших і, певне, тому найбільш неоднозначних, критикованих творів Астрід Ліндгрен – «Брати Левове Серце». Або ж причиною є те, що дорослі читачі і критики не йняли віри, що літературна матуся бешкетливих Пеппі та Еміля може написати проникливу і трагічну казку, у якій сміливо говоритиме з дітьми про смерть, любов і самопожертву.

Біля Юнібакена, напівсхована у кущах, так, що просто пройти повз неї, сидить старенька в капелюшку, тримаючи у руках розгорнуту бронзову книгу. Ця жінка ніколи не хотіла, щоб на її честь ставили пам`ятник, але ось бронзова Астрід Ліндгрен сидить, задумливо дивлячись на Юнібакен, свій будинок. На сторінках книги викарбувано останні слова казки «Брати Левове Серце»: «О, Нангілімо. Так, Юнатане. Я бачу світло». Нангілімою завершуються долі Юнатана і Карла, там само добігає кінця мандрівка Юнібакеном і, можливо, у країні світла Нангілімі завершилася ще чиясь довга і захоплива подорож.

За матеріалами сайту: http://litakcent.com



Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/09/20/astrid-iz-junibakena/">ЛітАкцент</a>

Категорія: Зарубіжна література | Переглядів: 200 | Додав: uchitel | Рейтинг: 5.0/1